Микола Трублаїні: хлопчик, який мріяв про море
Уявіть собі п’ятикласника, який одного дня просто втік на фронт. Не по-дитячому покапризував, а реально зібрався й поліз у потяг, бо хотів допомогти бійцям. Так починалася історія людини, чиї книжки потім зачитували до дірок кілька поколінь українських дітей.
Микола Трублаїні – це не сухий рядок зі шкільної програми. Це мандрівник, журналіст, полярник за покликанням і, мабуть, один із найвідважніших романтиків нашої літератури. Він прожив усього тридцять чотири роки. А встиг стільки, що іншим вистачило б на три життя.
Знаєте, що найцікавіше? Він майже не вигадував своїх сюжетів. Більшість пригод у його повістях – це те, що він пережив сам. Криголами, північні шторми, ескімоси, біла пустеля Арктики. Усе справжнє. Тому й читається досі так, ніби автор сидить поруч і розповідає тобі це пошепки.
Микола Трублаїні і дорога до великої літератури
Народився майбутній письменник 25 квітня 1907 року в селі Вільшанка на Поділлі – це нині Крижопільський район Вінницької області. Справжнє його прізвище – Трублаєвський. А ось дзвінке “Трублаїні” з’явилося пізніше, коли хлопець уже взявся за перо. Псевдонім приріс до нього так міцно, що під цим іменем його й запам’ятала вся країна.
Сім’я жила небагато. Батько працював у лісовому відомстві, а коли грошей зовсім бракувало – подався до Сибіру на заробітки. Виховували малого Миколу мати з бабусею. Мати була сільською вчителькою й часто брала сина із собою до школи. От і вийшло, що читати він навчився ще в п’ять років. Звичайна історія для тих часів? Не зовсім. Бо ця жага до книжок і слова вже тоді виділяла його серед однолітків.
У 1915 році хлопчина пішов до Немирівської гімназії. Та довчитися не судилося. У п’ятому класі він зробив той самий відчайдушний вчинок – утік на фронт, щоб битися разом із червоноармійцями. На фронт, на щастя, не доїхав. Випав з вагона поїзда й покалічив ноги. Поки одужував, мрії трохи вляглися, і Микола повернувся до рідного села.
Перші кроки замість гімназійної парти
Удома хлопець з головою пірнув у громадське життя. Організував хату-читальню, керував сільською самодіяльністю, а вже в шістнадцять років завідував сільбудом. Уявляєте – підліток на чолі сільського будинку культури. Тоді ж він почав писати свої перші дописи до газет про життя на селі.
І ось тут доля підкинула йому квиток у нове життя. У 1925 році редакція газети “Червоний шлях” відправила молодого Миколу на Всеукраїнські курси журналістики до Харкова. Для сільського хлопця це був справжній прорив. Після курсів він залишився працювати в харківській газеті “Вісті”. Паралельно навчався на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти.
Цікава деталь: свої перші серйозні репортажі він підписував не власним іменем, а псевдонімом Гнат Завірюха. Узимку 1927 року як кореспондент “Вістей” Трублаїні вирушив у двомісячну подорож на Далекий Схід. Звідти полетіли його нариси “Листи з далекої подорожі” та “Великим Сибірським шляхом”. Дорога, рух, нові краї – це вже тоді стало його стихією.
А ще в ці роки він входив до харківської літературної групи “Молодняк”. Молоді, гарячі, амбітні автори, які хотіли робити нову літературу. Микола був серед них своїм.
Арктика, криголами і народження письменника
Тепер найцікавіше. Те, що зробило Трублаїні саме Трублаїні.
На початку 1930-х доля закинула невгамовного журналіста туди, куди мало хто наважувався їхати добровільно – на Крайню Північ. У 1931 році він вирушив до Сибіру, а вже наступного року пішов у плавання на криголамах. Спочатку був легендарний рейс на криголамі “Літке”. Потім – експедиція 1932 року на “Сибірякові” та “Русанові”. Біле море, Карелія, Кольський півострів, Арктика з її крижаними просторами.
За участь у тих рейсах його навіть нагородили медаллю.
Уявіть собі цю картину. Молодий хлопець з подільського села стоїть на палубі криголама серед безкрайої білої пустелі. Навколо тріщить крига, виють вітри, а він жадібно записує все, що бачить. Побут моряків, звіробоїв, полярників. Життя чукчів, ескімосів, якутів, ненців – людей, про яких пересічний український читач тоді не знав майже нічого.
І саме там, серед криги, він зрозумів головне. Йому хочеться розповісти про цей дивовижний світ не сухою мовою документального нарису. А художньо – яскраво, лаконічно, з пригодами. І розповісти насамперед дітям, які про Північ узагалі нічого не чули.
Так із журналіста народився дитячий письменник.
Перші книжки про білу пустелю
Враження від подорожей лягли в основу цілої низки книг. У 1931-му вийшла перша – “До Арктики через тропіки”. За нею з’явилися “Людина поспішає на північ”, “”Ф. Літке” – переможець криги”, “Курсом норд-ост”, “Вовки женуться за оленями”.
Завершальним великим твором про Далеку Північ стала повість “Лахтак” – перша справді серйозна книга Трублаїні. Після неї письменник звернувся до інших тем. Але любов до Арктики залишилася з ним назавжди.
Ось коротка хронологія його життя – щоб усі ключові віхи були перед очима.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1907 | Народився в селі Вільшанка на Поділлі |
| 1915 | Пішов до Немирівської гімназії |
| 1925 | Поїхав на курси журналістики до Харкова |
| 1927 | Перша велика подорож – на Далекий Схід |
| 1931 | Рейс на криголамі “Літке”, перша книжка |
| 1932 | Арктична експедиція на “Сибірякові” та “Русанові” |
| 1934 | Став членом Спілки письменників |
| 1938 | Почав друкувати “Шхуну “Колумб”” |
| 1941 | Пішов на фронт військовим кореспондентом, загинув |
Куди заносила доля письменника-мандрівника?
Якщо скласти карту його подорожей, виходить досить вражаючий маршрут. Цей чоловік об’їздив пів країни ще тоді, коли подорожі були справою важкою й часом небезпечною. Ось лише частина місць, де він побував і про які потім писав.
- Далекий Схід – перша велика експедиція 1927 року, два місяці в дорозі.
- Сибір – куди він вирушив на початку 1930-х услід за духом пригод.
- Біле море та Арктика – серце його творчості, рейси на криголамах.
- Карелія й Кольський півострів – суворий північний край із власним характером.
- Крим і Кавказ – теплі південні стежки, такий собі контраст до крижаної півночі.
Бачите різницю? Від полярних льодів до кримського сонця. Цей чоловік не вмів стояти на місці, і саме ця невгамовність зробила його книжки такими живими. Він писав не з чужих розповідей, а з власного потертого записника, у якому ще не висохли бризки морської води.
Окрема цікавинка – повість “Лахтак”. Це не просто історія про полярників, що потрапили в крижаний полон. Це майже документальне свідчення про те, як виживають люди, коли навколо лише крига, холод і нескінченна біла тиша. Трублаїні знав цей світ зсередини, тому й вийшло так переконливо. Багато хто з читачів зізнавався потім, що після “Лахтака” почав мріяти про Північ.
Микола Трублаїні для дітей: що варто прочитати
Десять років активної творчості. Понад тридцять книжок. Як на людину, що половину часу провела в подорожах, це шалена продуктивність.
Чим же його твори зачепили дітей так, що ті не хотіли відкладати книжку? Тут є кілька секретів.
- Справжні пригоди. Не вигадані з нічого, а виношені в реальних експедиціях. Це відчувається в кожній сторінці.
- Зрозумілі герої. Підлітки, які потрапляють у небезпеку, але не здаються. Читач легко впізнавав у них себе.
- Багато пізнавального. Між погонями й штормами Трублаїні встигав розповісти про природу, морську справу, техніку, тварин.
- Чесна романтика. Його книги дихають вірою в перемогу, дружбу й людську порядність. Без фальші.
А ще письменник був не просто автором. Він боровся за якість усієї літератури для дітей, виступав як критик і теоретик. Вважав, що для маленького читача треба писати не гірше, а краще, ніж для дорослого.
| Твір | Жанр | Про що |
|---|---|---|
| “Лахтак” | Повість | Полярники в крижаному полоні Арктики |
| “Шхуна “Колумб”” | Пригодницька повість | Морські таємниці, шпигун і відважні підлітки |
| “Мандрівники” | Повість | Подорожі та випробування |
| “Глибинний шлях” | Науково-фантастичний роман | Сміливий технічний проєкт майбутнього |
| “Крила рожевої чайки” | Оповідання | Північ, люди й природа |
Чому всі говорять про “Шхуну “Колумб”?
Якщо вас спитають, з чого почати знайомство з автором, відповідь проста – із цієї повісті. Друкувати її в дитячих часописах почали у 1938 році, і вона миттю стала улюбленицею читачів.
Сюжет тримає в напрузі. Морський берег, рибалки, юні герої Марко й Люда – і підступний ворог Анч, який маскується серед своїх. Цікаво, що саме тут письменник уперше вивів образ юної дівчини-патріотки, яка за сміливістю й силою духу не поступається жодному хлопцеві. Для тодішньої дитячої книжки це був свіжий хід.
Але не лише інтрига робить повість особливою. Трублаїні підійшов до тексту дуже відповідально. Він вивчав техніку мореплавства, сам плавав на човні, навіть пірнав під воду. Тому в книжці стільки живих деталей про море, острів, побут рибалок і морську справу. Читаєш пригоди – і непомітно дізнаєшся щось нове.
От за це його й любили. Він не повчав із висоти дорослого. Він кликав у дорогу як старший товариш.
Учитель, романтик і батько
Микола Трублаїні не замикався в кабінеті з рукописами. У 1934-1936 роках при Харківському палаці піонерів він організував і очолив “Клуб юних дослідників Арктики”. Там працювали гуртки штурманів, льотчиків, зв’язківців, географів, топографів і навіть геологів. Тобто діти не просто читали про пригоди – вони вчилися бути дослідниками насправді.
Талант вихователя проявився і вдома. Доньку Наталку він виховував у тому ж дусі. Вважав, що дитину змалку треба привчати до самостійності й уміння долати труднощі. Інакше, мовляв, виросте людина, не пристосована до життя. Сувора, але чесна позиція.
До речі, цей його підхід відчувається й у книжках. Герої Трублаїні майже ніколи не чекають, поки їх хтось урятує. Вони діють самі – помиляються, набивають ґулі, але йдуть уперед. Для дитячого письменника тих часів це була доволі смілива ідея. Адже простіше було б писати про слухняних діток, які в усьому покладаються на дорослих. А він робив навпаки. І діти це відчували – вони бачили в його героях не повчання, а приклад для наслідування.
Друзі описували його дуже тепло. Письменник Ярослав Гримайло якось сказав про нього: людина із серцем хлопчика, енергією витівника, чулою душею батька й спостережливим оком письменника. Краще, мабуть, і не скажеш.
А ось ще промовиста історія. У 1930-ті серед читачів дитячих бібліотек провели анкетування. На запитання “Ким ти хочеш бути?” один хлопчик написав коротко: “Миколою Трублаїні”. Не льотчиком, не моряком, не капітаном. А конкретною людиною, чиї книжки відкрили йому цілий світ. Оце і є справжнє визнання.
Перед самою війною письменника обрали директором харківської філії видавництва “Радянський письменник”. Кар’єра йшла вгору, попереду були нові задуми. Він саме працював над фантастичним романом “Глибинний шлях”.
А потім настав 1941-й.
Останній рейс: як обірвалося життя письменника
Коли почалася війна, Микола Трублаїні не вагався ні хвилини. Він буквально засипав військкомати проханнями відправити його на фронт. Сидіти в тилу, поки інші б’ються, він не міг – це було не в його характері.
20 вересня 1941 року він нарешті отримав дозвіл їхати на передову військовим кореспондентом фронтової газети. Через два тижні він уже був у дивізії, що вела важкі бої на півдні. За завданням редакції 3 жовтня письменник вирушив на саму лінію вогню.
4 жовтня машина з журналістами потрапила під ворожий обстріл. Під час нальоту німецької авіації Трублаїні дістав важке поранення осколком бомби. Його евакуювали санітарним поїздом, але рани виявилися надто серйозними. Наступного дня, 5 жовтня 1941 року, письменник помер у санітарному поїзді.
Поховали його в братській могилі неподалік міста Ровеньки на Луганщині, біля залізничного насипу.
Є щось страшенно символічне в тому, що його остання дорога теж була дорогою. Усе життя – у русі, у подорожах, у пошуку. І навіть фінал застав його не вдома за письмовим столом, а в поїзді, що мчав крізь воєнну ніч. Людина, яка все життя поспішала на північ, цього разу нікуди не встигла.
Йому було лише тридцять чотири. Подумати тільки – скільки ще книжок він міг би написати. Роман “Глибинний шлях” так і вийшов друком уже після його загибелі. А остання прижиттєва збірка письменника, що з’явилася того ж 1941 року, мала промовисту назву – “Життя за батьківщину”. Гірке пророцтво, яке збулося майже одразу.
Чому Трублаїні досі живий у книжках?
Минуло понад вісімдесят років. А його повісті досі перевидають, читають у школах, рекомендують дітям, які тільки відкривають для себе світ пригодницької літератури.
У чому секрет такого довголіття? Думаю, у щирості. Трублаїні писав про те, що любив і знав на дотик. Він не грався в письменника – він ним був усім єством. Кожен його шторм пах справжньою морською сіллю, кожен герой мав живе серце.
Він став одним із перших українських авторів пригодницького жанру для дітей. До нього таких книжок українською майже не було. Він протоптав цю стежку – і протоптав так упевнено, що нею досі ходять нові покоління читачів і письменників.
Ось чим Трублаїні цінний для нас сьогодні:
- Він довів, що українська дитяча література може бути захопливою світового рівня.
- Він показав приклад людини дії – допитливої, сміливої, відданої справі.
- Він залишив книжки, які вчать дружби, мужності й любові до рідної землі без жодного нудного моралізаторства.
Подивіться на це під таким кутом: хлопець із бідної подільської родини, який покалічив ноги, тікаючи на війну, став автором, чиє ім’я діти писали як мрію свого життя. Хіба це не справжня пригода?
І ще один момент, про який варто сказати окремо. Трублаїні писав у дуже непростий час. Тридцяті роки в Україні були страшними – голод, репресії, страх. Багато талановитих письменників тоді замовкли назавжди. А він зумів знайти свою нішу й говорити з дітьми про сміливість, дружбу та мрію.
Можливо, саме море й Арктика стали для нього тим простором свободи, де можна було дихати на повні груди. Хто знає. Але факт залишається фактом: його книги пережили свою епоху й читаються досі без жодного нальоту старовини.
FAQ
Хто такий Микола Трублаїні і чим він відомий?
Це український письменник, журналіст і мандрівник, один із перших авторів пригодницької літератури для дітей. Найвідоміший своїми морськими й арктичними повістями, зокрема “Шхуною “Колумб”” та “Лахтаком”.
Яке справжнє прізвище письменника?
Справжнє прізвище – Трублаєвський. “Трублаїні” – це літературний псевдонім, під яким він і прославився. Замолоду він також підписувався як Гнат Завірюха.
Коли і де народився Микола Трублаїні?
Народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанка на Поділлі – тепер це Крижопільський район Вінницької області.
Які книги написав Трублаїні?
Найвідоміші – “Лахтак”, “Шхуна “Колумб””, “Мандрівники”, науково-фантастичний роман “Глибинний шлях”, а також “Курсом норд-ост” та “Вовки женуться за оленями”. Усього за десять років він видав понад тридцять книжок.
Про що повість “Шхуна “Колумб”?
Це пригодницька історія про морський берег, юних героїв Марка й Люду та підступного ворога-шпигуна Анча. Поряд із напруженим сюжетом у книжці багато пізнавального про море, природу й морську справу.
Чому Трублаїні писав саме про Арктику?
Бо він сам там бував. Письменник брав участь у рейсах на криголамах “Літке”, “Сибіряков” і “Русанов”, своїми очима бачив життя північних народів і морський побут. Усі ці враження й лягли в основу його книг.
Як загинув письменник?
Він пішов на фронт військовим кореспондентом. 4 жовтня 1941 року під час нальоту німецької авіації дістав смертельне поранення осколком бомби й наступного дня помер у санітарному поїзді. Поховано його під Ровеньками на Луганщині.
Останнє слово про невтомного романтика
Історія Миколи Трублаїні – це історія людини, яка ніколи не сиділа на місці. Село, гімназія, втеча на фронт, журналістика, криголами, дитячі книжки, фронт знову. І так до останнього подиху.
Він не дожив навіть до тридцяти п’яти. Але залишив по собі цілу бібліотеку пригод, які й досі кличуть юних читачів у дорогу. Шторми, крига, далекі острови, відважні підлітки – усе це чекає на кожного, хто наважиться відкрити його книжку.
Тож якщо ви ще не читали його повістей – саме час почати. А якщо у вас є діти чи молодші брати й сестри, які скаржаться, що читати нудно, дайте їм “Шхуну “Колумб””. Закладаюся, наступні кілька вечорів вони проведуть із ліхтариком під ковдрою, гортаючи сторінку за сторінкою. Бо саме так працює справжня хороша книга. І саме таких книг нам сьогодні бракує найбільше.
А ще, погодьтеся, є особлива справедливість у тому, що ми згадуємо цього автора знову й знову. Бо письменник живе доти, доки його читають. І поки хоч одна дитина гортає “Лахтак” чи мріє про далекі моря разом із його героями – Микола Трублаїні нікуди не зник. Він просто й далі кличе нас у дорогу.
