“Андрій Лаговський”: книга, що випередила час на сто років
Уявіть роман, написаний наприкінці XIX століття, у якому головний герой – знервований інтелектуал, що болісно копається у власних почуттях, потай закоханий не в жінку, а в чоловіка, зневажає казенні порядки імперії й співчуває політичним радикалам. А написав це не бунтівний юнак, а майбутній академік, який знав кілька десятків мов і став гордістю української науки.
Звучить неймовірно? А проте це реальна книжка. І її автор – одна з найдивовижніших постатей української культури, людина-легенда, чиє життя обірвалося в далекій казахстанській тюрмі.
Якщо ви ніколи не чули ні про цю книжку, ні про її творця – не дивно. Довгі десятиліття про них воліли мовчати. Тож давайте разом розберемося, чому цей текст називають першим українським модерним романом і чому він досі не втратив здатності дивувати.
Що це за книга і чому про неї варто знати?
Спершу коротко, щоб було від чого відштовхнутися.
Це психологічний роман українського письменника й видатного вченого Агатангела Кримського, один із перших модерністських творів в українській літературі. Твір, який сміливо порушив теми, про які тодішня література воліла не говорити зовсім.
Ось базові орієнтири:
- Роман складається з чотирьох частин, об’єднаних одним сюжетом, що розгортається лінійно й послідовно.
- Перша частина під назвою “Не порозуміються” датована 27 липня 1894 року – саме тоді автор поставив крапку.
- Уперше ця частина побачила світ 1895 року в Коломиї у збірці короткої прози автора.
- Окрема книжка вийшла 1905 року у Львові – тоді твір і отримав свою остаточну назву.
- Літературознавиця Віра Агеєва називає його першим українським інтелектуальним романом.
Головна інтрига в тому, що для свого часу це був справжній виклик. І щоб зрозуміти масштаб цієї сміливості, спершу треба познайомитися з людиною, яка все це написала.
Геній, який знав десятки мов
Автор роману – постать настільки неординарна, що заслуговує на окрему історію.
Агатангел Кримський народився 15 (за старим стилем 3) січня 1871 року в місті Володимир на Волині (тоді – Володимир-Волинський). Уже саме його ім’я незвичне: обране з грецької, воно означає “добрий вісник”, “ангел”. А прізвище видає екзотичне коріння.
Рід письменника походив із Криму. Один із його предків був муллою в Бахчисараї, а дід переїхав із півострова, оселився в Білорусі й прийняв православ’я. Звідси й прізвище – Кримський. Мати ж походила з польсько-литовської родини. Ось такий строкатий, багатокультурний родовід, який, схоже, і зробив із хлопчика майбутнього знавця цілого світу.
Невдовзі родина перебралася на Черкащину, до Звенигородки, яку письменник вважав своєю малою батьківщиною.
Скільки ж мов він знав насправді?
І тут ми підходимо до факту, у який важко повірити. За найпоширенішими даними, Агатангел Кримський володів понад 60 мовами.
Щоправда, тут варто бути точним. Різні джерела подають різні цифри: часто звучить число “понад 60”, але деякі дослідники обережніше кажуть про понад 30 східних мов, якими він володів достеменно. Хай там як, навіть менша з цих цифр робить його одним із найбільших поліглотів в історії української науки.
Талант до мов проявився ще в дитинстві. А далі була блискуча кар’єра:
- У 25 років він уже викладав у Лазаревському інституті східних мов у Москві.
- У 30 років став професором східної літератури.
- Написав понад тисячу наукових праць з історії, мов, літератури, релігії народів Сходу.
- Створив першу у світі багатотомну історію арабської літератури, а також фундаментальні праці з історії Туреччини та Персії.
Це була людина-університет. Орієнталіст, історик, мовознавець, перекладач, антрополог – і водночас поет та прозаїк. Погодьтеся, рідкісне поєднання.
Учений, який обрав українську
Був у його житті принциповий момент, який багато що пояснює. Попри те що велику частину життя Кримський провів у Москві й міг би зробити кар’єру виключно російською, він свідомо обрав українську мову – і для спілкування, і для науки, і для творчості. У часи, коли українське слово всіляко притискали, це був вибір із характером.
1918 року, за гетьманату Павла Скоропадського, Кримський став одним із засновників Української академії наук і її першим ученим секретарем. Тут не обійшлося без промовистої деталі: погоджуючись переїхати з Москви до Києва, він поставив умову – перевезти всю його бібліотеку, майже 50 тисяч книжок. Для цього в поїзді виділили окремий вантажний вагон. Ось вам і портрет справжнього книжника.
Сюжет роману: історія одного дорослішання
Тепер повернімося до самої книжки. Про що ж вона?
У центрі оповіді – юнак із небагатої родини на ім’я Андрій Лаговський, який будь-що прагне здобути освіту й утвердитися в колі інтелігенції. Це історія його життєвого шляху: від хворобливого, знервованого, невпевненого в собі молодика до людини, яка поступово знаходить себе.
Герой нелегко приходить до високих ідеалів і національного самоусвідомлення. Він постійно рефлексує, аналізує кожен свій порух, картає себе за емоційні вчинки. Багато читачів сьогодні впізнають у цьому не так “розхитані нерви”, як звичайний підлітковий максималізм і болісний пошук власного “я”.
Один із проникливих сучасних відгуків влучно назвав книжку романом-дорослішанням. Головний герой лише через роки, набравшись різного досвіду, нарешті починає розуміти себе й виправляти помилки молодості. По суті, це універсальна історія, яка не застаріває.
| Частина | Про що вона |
|---|---|
| Перша (“Не порозуміються”) | Знайомство з героєм, його внутрішній світ і перші конфлікти з оточенням |
| Друга | Життя серед інтелігенції, розвиток стосунків і внутрішніх суперечностей |
| Третя | Поглиблення психологічних та ідейних пошуків героя |
| Четверта | Шлях до самоусвідомлення й певного внутрішнього примирення |
Варто чесно попередити: це не легке пригодницьке чтиво. Текст щільний, насичений роздумами, і сюжет тут не головне. Головне – те, що відбувається в голові й душі героя.
Чому цей роман був таким сміливим?
А тепер найцікавіше. Бо справжня цінність книжки – не в сюжеті, а в тому, наскільки зухвалою вона була для свого часу.
Наприкінці XIX століття в українській літературі панувало так зване народництво – коли письменники здебільшого зображували життя простого люду й переймалися соціальними проблемами села. Кримський же зробив крок убік, у зовсім інший бік – до психології окремої особистості, до інтелектуальних та екзистенційних питань. Саме тому його й вважають піонером українського модернізму.
Критик-ерудит міжвоєнної доби Михайло Рудницький зауважував, що Кримський як добрий знавець чужих літератур випередив пізніші спроби українського модернізму та декадансу. Тобто автор буквально забіг наперед на ціле покоління.
Ось що робило роман нечуваним для тодішнього читача:
- Симпатія до політичних радикалів. Автор дозволив собі співчувати навіть тим, кого влада вважала терористами.
- Критика колоніальних порядків. У тексті звучать гострі закиди імперській системі.
- Осуд русифікації. Кримський прямо коментує політику витіснення української мови.
- Тема одностатевого потягу. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація головного героя – і це наприкінці XIX століття.
Щоб оцінити всю зухвалість такого набору тем, треба уявити тодішній контекст. Українське слово в Російській імперії було під тиском ганебних заборон – Валуєвського циркуляра та Емського указу, які фактично душили українську літературу. Писати українською вже було актом спротиву. А писати українською про потаємні почуття, критику імперії та співчуття радикалам – це виходило далеко за межі дозволеного. Кримський, здається, чудово це розумів, але робив по-своєму. Він писав не для цензора й не для “широкого загалу”, а передусім для тих небагатьох, хто здатен був його зрозуміти.
Ось на цій останній темі варто зупинитися окремо, бо вона багато що визначила в подальшій долі книжки.
Роман, який читали по-різному
В українському літературознавстві склалася давня традиція тлумачити цей твір як текст про потаємні, “заборонені” почуття. Дослідники часто розглядають його як ранній зразок прози з гомоеротичними мотивами – герой болісно переживає свій потяг, намагається зрозуміти й прийняти себе у суспільстві, яке цього не приймало.
Утім, це не єдине прочитання. Сучасні науковці пропонують і глибші інтерпретації. Дехто аналізує роман через призму психоаналізу Юнга – як історію про пошук цілісності власної особистості, шлях від внутрішнього хаосу до Самості. Інші бачать у ньому трактат про духовне відродження людини. Тобто книжка виявилася настільки багатошаровою, що кожне покоління читачів знаходить у ній щось своє.
Додайте до цього ще й “нігілістичні” настрої героя, його заперечення усталених норм – і стане зрозуміло, чому цей текст називають одним із найскладніших і найцікавіших в українській класиці.
Не роман, а лінгвістична скарбниця
Є в цій книжці ще одна особливість, яка одних читачів захоплює, а інших – трохи лякає.
Кримський був генієм-поліглотом, і це не могло не позначитися на його прозі. Текст роману рясніє цитатами, вставними віршами, науковими коментарями, а також переходами на інші мови – грецьку, турецьку, німецьку, французьку, латину, російську. Автор вплітає в оповідь роздуми про мовні правила, історичні факти й навіть математичні деталі.
Для одних це справжня насолода – можливість зазирнути в лабораторію блискучого розуму. Для інших – випробування. Один сучасний читач у відгуку жартома зізнавався, що місцями пропускав сторінки, бо герой готовий був декламувати другові величезні вірші буквально на будь-яку тему. Що ж, у цьому весь Кримський – учений навіть у художній прозі.
Окремо дослідники відзначають мовне багатство роману: поряд із вишуканою інтелектуальною мовою тут звучить і жива простонародна говірка – приміром, у мовленні матері головного героя. Такий контраст надає тексту особливого колориту.
Багато науковців сходяться й на тому, що роман значною мірою автобіографічний. У переживаннях, сумнівах і внутрішніх борсаннях героя вгадуються риси самого автора – його невротична вразливість, інтелектуалізм, болісний самоаналіз. Саме ці дві ознаки – інтелектуалізм і невротизм – дослідники називають типово модерністськими й такими, що міцно пов’язують Кримського з новою літературною добою. Тобто, пишучи про Лаговського, автор багато в чому писав і про себе – а це завжди робить текст живим і щирим.
Складна доля тексту: століття мовчання
А тепер – драматична сторінка історії цієї книжки.
Роман не просто випередив свій час. Йому катастрофічно не таланило з виданням. Повний текст – усі чотири частини разом – довго не міг побачити світ. 1919 року була спроба надрукувати роман повністю, але зберігся лише один примірник цього видання. Уявіть: ціла книжка вціліла фактично в єдиному екземплярі.
Причин такої непростої долі кілька. По-перше, сміливий, “незручний” зміст. По-друге – і це головне – трагічна доля самого автора, ім’я якого на десятиліття опинилося під негласною забороною. Коли письменника оголосили ворогом, його твори автоматично зникли з поля зору.
Через це, як зазначають дослідники, сам Кримський-письменник надовго випав із поля зору літературознавців. Один із науковців влучно назвав це “вакуумом дослідницького інтересу” – про Кримського-вченого ще згадували, а от Кримського-прозаїка ніби й не існувало.
На щастя, ситуація змінюється. Сьогодні роман перевидають, вивчають, включають до антологій сучасні видавництва, про нього пишуть наукові статті й дисертації. Забутий модерніст поволі повертається до читача.
Трагічний фінал життя автора
Щоб зрозуміти, чому книжку так довго замовчували, треба знати, як обірвалося життя її творця. І це справді гірка історія.
Попри всі заслуги перед наукою, у роки сталінського терору Кримський став жертвою репресій. Літнього, хворого вченого заарештували.
Ось лише кілька фактів про останній період його життя:
- Наприкінці 1941 року вченого етапували до в’язниці в Кустанаї (нині Костанай у Казахстані).
- 25 січня 1942 року, за офіційною версією, він помер у тюремній лікарні – фактично від виснаження.
- Точне місце поховання видатного вченого досі не знайдене.
- Лише 1957 року Агатангела Кримського реабілітували – визнали, що звинувачення були безпідставними.
Збереглася зворушлива деталь. За спогадами одного з в’язнів, у камері разом із Кримським сиділи грабіжники й убивці. Побачивши цю скромну, тиху людину, вони почали її оберігали, ділилися з нею своїм хлібом і зачаровано слухали його розповіді про історію України. Навіть у в’язниці сила його особистості діяла на людей.
Кілька фактів наостанок
Щоб скласти цілісний портрет, ось кілька важливих штрихів про автора та його творчу спадщину.
| Що | Деталі |
|---|---|
| Роки життя | 1871-1942 |
| Головні ролі | Сходознавець, мовознавець, історик, письменник, перекладач |
| Кількість мов | За поширеними даними – понад 60 (за обережнішими оцінками – понад 30 східних) |
| Ключова посада | Один із засновників і перший учений секретар Академії наук України (1918) |
| Художні твори | Роман “Андрій Лаговський”, збірка поезій “Пальмове гілля”, мала проза |
| Вшанування | Ювілейна монета НБУ (2021), ім’я носить Інститут сходознавства НАН України |
Цікаво, що письменницький доробок Кримського не обмежується прозою. Він також автор збірки екзотичних ліричних поезій “Пальмове гілля”, навіяної його мандрами й захопленням Сходом. А ще він перекладав українською твори світової літератури, збагачуючи рідну культуру.
FAQ
Хто написав роман?
Його автор – Агатангел Кримський, видатний український сходознавець, мовознавець і письменник, один із засновників Академії наук України. Він відомий передусім як учений, але залишив і яскравий літературний слід.
Коли створено твір?
Перша частина датована 27 липня 1894 року й вийшла друком 1895 року в Коломиї. Окрема книжка з’явилася 1905 року у Львові. Твір складається з чотирьох частин.
Про що ця книжка?
Це психологічний роман про життєвий шлях юнака з бідної родини, який прагне освіти й шукає себе серед інтелігенції. По суті, це історія дорослішання й пошуку власної ідентичності.
Чому роман вважають новаторським?
Тому що він відійшов від тодішнього народництва до психології особистості й інтелектуальних тем. Його називають першим українським інтелектуальним і одним із перших модерністських романів.
Чи складно його читати?
Так, це не легке чтиво. Текст насичений цитатами, вставними віршами різними мовами, науковими та історичними коментарями. Він вимагає вдумливого, уважного читання.
Що сталося з автором?
Він став жертвою сталінських репресій. Наприкінці 1941 року його етапували до в’язниці в Кустанаї, де він, за офіційною версією, помер у січні 1942 року. Реабілітували вченого лише 1957 року.
Де можна знайти книжку сьогодні?
Роман перевидають сучасні видавництва, він входить до антологій української класики. Його можна знайти в книгарнях і бібліотеках, а також у наукових дослідженнях про творчість автора.
Замість епілогу: голос, який пробився крізь мовчання
Є щось глибоко несправедливе й водночас обнадійливе в цій історії. Людина, яка знала десятки мов, створила фундамент українського сходознавства й написала книжку, що випередила свій час, скінчила життя в тюремній лікарні на чужині, а її твори на десятиліття прирекли на забуття.
І все ж вони повернулися. Бо справжній талант, як виявляється, неможливо стерти назавжди – можна лише відкласти зустріч читача з ним.
Головна цінність цього роману сьогодні – не тільки в його історичному первородстві, а й у сміливості автора бути собою. Кримський не боявся писати про складне, незручне, потаємне – про самотність, роздвоєність, пошук власної правди. І саме тому його книжка досі жива: вона говорить із кожним, хто колись почувався не таким, як усі, хто шукав своє місце й своє “я”.
Тож якщо ви шукаєте щось справді нетипове в українській класиці – щось інтелектуальне, чесне й трохи бунтарське, – цей роман вартий вашої уваги. Так, він потребує зусиль.
Але, чесно кажучи, найцінніші книжки завжди їх потребують. А зустріч із генієм, який випередив свою епоху, того безумовно варта.
