Грицько Бойко: поет, який навчив Україну сміятися
Уявіть собі вулицю радянського Києва. Йде собі чоловік, нічого особливого. А малеча тицяє пальцем і голосно повідомляє батькам: “Дивися, дядько Вереда пішов!” І це не образа. Це найвища нагорода, яку міг отримати дитячий поет.
Бо той “дядько Вереда” – і є Грицько Бойко. Людина, чиї скоромовки досі ламають язика третьокласникам, чиї веселинки переписують у зошити, а пісні на його слова й нині звучать у дитячих хорах. Якщо ви виросли в Україні, ви майже точно знаєте хоч один його віршик. Просто, можливо, не знали, чий він.
Хлопчик, який вставав о четвертій ранку
Григорій Пилипович Бойко народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка на Донеччині, у сім’ї службовця. І от що цікаво одразу – талант до слова в родині був, схоже, спадковий.
Дід поета по материнській лінії, Олексій Корнієцький, склав кілька десятків пісень, які ще довго співали в донецьких селах. А батько, Пилип Бойко, теж писав вірші. Історія з його збіркою – окрема пригода. Односельці зібрали гроші, відрядили секретаря комсомольської організації аж до Москви, аби надрукувати книжку. Збірку “Чайка” таки видали українською. Тільки гонорар автору виплатили дивно – не грошима, а двома тисячами невеликих книжок. Їх потім читало все село. Така собі сільська бібліотека на колесах.
Тож маленький Грицько ріс там, де говорити віршами було майже сімейною звичкою.
А ось дорога до знань легкою не була. Після сільської семирічки хлопець пішов до Оленівської рудникової школи, що стояла далеченько. Щодня він вставав о четвертій годині ранку, кілька кілометрів ішов пішки до станції, а звідти трясся робочим поїздом до школи. Уявляєте таку відданість навчанню в десять-дванадцять років? І це не якась легенда – про цей розпорядок згадують усі біографи.
А вірші він почав друкувати ще школярем. Кажуть, перші публікації вийшли, коли йому було лише п’ятнадцять. З тих мізерних гонорарів він купував для родини бодай якісь крупи – і страшенно цим пишався. Ось вам і романтика першого письменницького заробітку.
Війна, поранення і вибір, який змінив усе
А далі – 1941-й. Грицько щойно закінчив школу, йому й вісімнадцяти не було. І він добровільно пішов на фронт. Прямо зі шкільної парти, як тоді багато хто.
Повернувся тяжко пораненим. Війна не панькалася ні з ким.
Ось тут – момент, після якого вся ця історія могла піти зовсім іншим шляхом. Уже офіцеру, Бойку запропонували навчання у військовій академії. Кар’єра, погони, стабільність – усе, що тоді цінувалося. А він відмовився. Обрав літературу. Вступив до українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту, який у 1949 році закінчив з відзнакою.
Подумати тільки: якби тоді він сказав “так” академії, ми б, можливо, ніколи не почули жодної його скоромовки. Іноді доля української дитячої поезії висить ось на таких розвилках.
Після інституту він одружився з Олександрою, випускницею фізико-математичного факультету. Кілька років працював в обласній газеті “Радянська Донеччина” та літературним консультантом у Донецькій філії Спілки письменників України. Звичайна, на перший погляд, біографія молодого автора. Та головне було попереду.
Як Грицько Бойко став дитячим поетом
У 1950 році в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка – “Моя Донеччина”. Саме цю дату сам поет вважав початком своєї літературної дороги. Наступного року з’явилася збірка “Будем шахтарями”, а в 1951-му його прийняли до Спілки письменників.
Спершу він писав про те, що знав найкраще – про рідний край, про шахтарів, про важку працю Донбасу. Збірки “Ми з Донбасу”, “Шахтарочка” – звідти, з вугільної землі його дитинства.
Але потім сталося головне. Грицько Бойко повернувся обличчям до дітей. І більше вже не відвертався.
Чому саме діти? Тут немає одного простого пояснення. Але є дар, який важко підробити, – уміння помічати смішне в дрібницях. Те, як дитина хвалиться. Як викручується, коли набешкетувала. Як уперше виходить на сцену й геть провалюється. Бойко бачив ці кумедні ситуації й умів обернути їх на коротенький віршик, від якого регоче цілий клас.
Лише в Україні за життя поета вийшло понад п’ятдесят його книжок. А всього він написав близько ста дитячих книжок. Сто. Для дітей. Це не жарт.
Веселинки, смішинки і слова, яких раніше не було
А тепер дещо, про що знають не всі. Грицько Бойко не просто писав у різних жанрах – він вигадав власні.
Слова “веселинки” та “смішинки” придумав саме він. Коротенькі жартівливі віршики, які бавлять малечу й водночас чомусь її вчать. Жодного нудного моралізаторства – лише добрий, незлобливий гумор, від якого дитина сама розуміє, де поводилася кумедно.
У дитячій літературі, мабуть, не знайдеться жанру, у якому б Грицько Бойко не спробував себе. Дивіться самі:
- Поеми та вірші – від ліричних до відверто кумедних
- Скоромовки-спотиканки – ті, що ламають язик і вчать чіткої вимови
- Лічилки – для дитячих ігор у дворі
- Загадки – щоб голова працювала
- П’єси-казки – наприклад, “Космічна подорож” та “Про Андрійка і Терпця”
- Веселинки й смішинки – його власний винахід
А ще окрема галерея персонажів. Бойко вмів незлобливо показати дитячі вади так, що дитина впізнавала себе й сама всміхалася. Хто ж заселяв його віршики?
- Вереда, замазура й бруднуля
- Хвалько, задавака та хвастунець
- Брехун, ледар і базіка
- Боягуз, ябеда та симулянт
- Роззява, недотепа й невіглас
Знайома компанія, правда? У кожному класі такі є. А Бойко просто дав їм імена та зробив героями віршів.
Один із них, той самий вередливий хлопчик із поеми “Вереда”, і подарував поетові його народне прізвисько. “Дядько Вереда” – так його впізнавали на вулицях. Що може бути приємніше для дитячого автора, ніж коли тебе знають в обличчя малі читачі?
Скоромовки, від яких Грицько Бойко не давав спокою язику
Окрема розмова – про скоромовки. Тут Грицько Бойко був справжнім чаклуном.
Згадайте хоча б ці рядки, які й досі звучать на уроках читання:
“Кричав Архип, Архип охрип.”
Або таке, від чого діти заходяться сміхом:
“От Кіндрат так Кіндрат – зуб зламав об мармелад.”
Здавалося б – дрібничка. А спробуйте промовити швидко, тричі поспіль. Язик одразу починає бунтувати. У цьому й сіль: скоромовки-спотиканки Бойка не просто веселять. Вони вчать дитину говорити чітко, тренують вимову, та ще й роблять це так, що дитина й не помічає “навчання”. Бо їй просто смішно.
Учителі досі влаштовують за його текстами “конкурси скоромовників” – хто швидше й без помилок. Перевірено поколіннями: працює безвідмовно.
А його гумористичні віршики на кшталт “Як невдаха виступав” чи “Сашко” взагалі стали класикою шкільної програми. Пам’ятаєте хлопчину, який горлав щодуху на сцені, хоч і слуху не мав? І чим це для нього закінчилося? Отож. Бойко вмів у кільканадцяти рядках розповісти цілу комедію.
Грицько Бойко і його чотириста пісень
Багато хто й не здогадується, що Грицько Бойко був ще й поетом-піснярем. До того ж неабияким.
На його слова створено понад 400 пісень – переважно для дітей. Це колосальна цифра. Над ними працювали відомі українські композитори: Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій Філіпенко, Юлія Рожавська, Андрій Мясков. А пісня “Ніченька-чарівниченька” на музику Ігоря Поклада свого часу лунала чи не з кожного радіоприймача.
Збірка пісень на його тексти має ніжну назву – “Соловейко”. І це, погодьтеся, дуже пасує авторові, який усе життя писав для найменших.
Ось коротка таблиця, яка показує, наскільки різнобічним був цей чоловік:
| Грань творчості | Що саме робив | Приклади |
|---|---|---|
| Дитячий гумор | Веселинки, смішинки, гуморески | “Як невдаха виступав”, “Сашко” |
| Скоромовки | Спотиканки для чіткої вимови | “Кричав Архип, Архип охрип” |
| Пісні | Понад 400 текстів для дітей | “Ніченька-чарівниченька”, “Вишневий цвіт” |
| П’єси-казки | Драматичні твори для сцени | “Космічна подорож” |
| Про рідний край | Вірші про Донбас і шахтарів | “Будем шахтарями”, “Шахтарочка” |
| Переклади | Чужі тексти українською | Маршак, Чуковський, Барто, Михалков |
Перекладач, який відкрив дітям цілий світ
І це ще не все. Грицько Бойко багато перекладав.
Завдяки йому українські діти читали рідною мовою твори Самуїла Маршака, Корнія Чуковського, Агнії Барто, Сергія Михалкова та інших авторів. Перекладати дитячі вірші – окреме мистецтво. Тут мало знати мову. Треба зберегти ритм, гру слів, той самий сміх, що й в оригіналі. А Бойко це вмів, бо сам думав, як дитина.
Його найкращі твори, до речі, теж перекладали – багатьма мовами світу. Так працює справжня дитяча класика: вона не знає кордонів.
Хронологія життя в одній таблиці
Щоб усе склалося в чітку картинку, ось основні віхи його шляху:
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1923 | Народився 5 вересня в селі Оленівка на Донеччині |
| ~1938 | Перші публікації віршів (приблизно у 15 років) |
| 1941 | Закінчив школу, добровольцем пішов на фронт |
| 1945 | Повернувся з війни тяжко пораненим |
| 1949 | Закінчив Донецький педінститут з відзнакою |
| 1950 | Вийшла перша збірка “Моя Донеччина” |
| 1951 | Прийнятий до Спілки письменників |
| 1950-1978 | Близько ста дитячих книжок, понад 400 пісень |
| 1978 | Помер 25 вересня в Києві |
Дивишся на цей перелік – і розумієш, скільки всього людина встигла за неповних п’ятдесят п’ять років. Особливо якщо згадати, що половину з них забрали війна та поранення.
Чому його вірші досі живі
Грицько Бойко помер 25 вересня 1978 року в Києві. Похований на Берківцях. Поруч згодом ліг його син – драматург Вадим Бойко. Дві творчі людини, батько й син, які своїм прикладом показували, яким має бути письменник: працьовитим і щирим.
Здавалося б, минуло вже стільки років. Радянського Союзу давно немає. Світ змінився до невпізнання. А віршики Бойка чомусь не застаріли.
Чому так? Бо вони про вічне. Хвалько хвалився й сто років тому, і сьогодні. Дитина так само не хоче робити уроки, так само бешкетує, так само придумує безглузді відмовки. Бойко писав не про конкретну епоху – він писав про дитинство як таке. А воно не змінюється.
Є зворушлива історія. Одна жінка згадувала, як зайшла в транспорт і почула, що дитина вголос цитує вірш Грицька Бойка. Просто так, для себе. Минули десятиліття – а слова живуть. Що може бути кращою пам’яттю для поета?
Кілька причин перечитати його з дитиною
Якщо у вас удома є малеча, варто познайомити її з цим автором. І ось чому:
- Його скоромовки ставлять дитині чітку вимову краще за будь-які логопедичні вправи – бо це весело, а не нудно
- Веселинки вчать без моралей – дитина сама розуміє, що хвалитися чи брехати кумедно й негарно
- Тексти короткі, ритмічні, легко вчаться напам’ять – ідеально для перших виступів
- Це жива українська мова – соковита, грайлива, з несподіваними римами
- І просто – це смішно. А спільний сміх із дитиною вартий багато чого
FAQ
Хто такий Грицько Бойко?
Це український дитячий поет, гуморист і перекладач, повне ім’я – Григорій Пилипович Бойко. Жив у 1923-1978 роках. Прославився веселими віршами, скоромовками й піснями для дітей.
Чому його називали “дядьком Вередою”?
Через його поему про вередливого хлопчика на ім’я Вереда. Діти так полюбили цей твір, що почали впізнавати автора на вулицях і гукати: “Дядько Вереда!” Це стало його теплим народним прізвиськом.
Що таке веселинки та смішинки?
Це короткі жартівливі віршики для дітей. А цікаво те, що самі слова “веселинки” й “смішинки” придумав власне Грицько Бойко. До нього таких термінів не було.
Скільки книжок він написав?
Близько ста дитячих книжок. Лише за життя поета в Україні вийшло понад п’ятдесят його збірок. А ще на його слова створено понад 400 пісень.
Які твори Грицька Бойка вивчають у школі?
Найвідоміші – гумористичні вірші “Як невдаха виступав”, “Сашко”, а також його скоромовки-спотиканки на кшталт “Кричав Архип, Архип охрип”. Вони є у програмі літературного читання початкових класів.
Чи перекладав Грицько Бойко інших авторів?
Так, і чимало. Українською для дітей він переклав твори Маршака, Чуковського, Барто, Михалкова та інших поетів. Перекладати дитячі вірші непросто – треба зберегти ритм і гумор, а він це вмів.
Де народився і де похований поет?
Народився в селі Оленівка на Донеччині, а помер у Києві. Похований на Берківцях. Поруч лежить його син, драматург Вадим Бойко.
Слово, яке пережило свого автора
Знаєте, що найбільше вражає в історії цього чоловіка? Не цифри – хоча сто книжок і чотириста пісень самі собою серйозні. Вражає інше.
Грицько Бойко пройшов війну, повернувся пораненим, міг обрати спокійну офіцерську кар’єру. А натомість сів писати про те, як хлопчик зламав зуб об мармелад. Хтось скаже – несерйозно. Та насправді це і є серйозно. Бо змусити дитину сміятися, та ще й навчити її при цьому – праця не легша за будь-яку іншу. Просто вона добра.
Він узяв увесь біль, який бачив, і перетворив його на сміх для малечі. “Добрий сміх не б’є, не мучить – він на світі жити учить” – ці слова часто згадують поряд із його ім’ям. І це, мабуть, найточніший підпис до всього, що він зробив.
Тож наступного разу, коли почуєте, як дитина старанно вимовляє “Кричав Архип, Архип охрип” і заходиться реготом, – згадайте “дядька Вереду”. Чоловіка, який вставав о четвертій ранку, аби дістатися школи. Який обрав слово замість погонів. І який досі, через десятиліття, смішить нових і нових українських дітей.
Не кожному таке вдається. А йому – вдалося.
