Леся Воронина: жінка, яка вигадала засіб від переляку для цілого покоління
Уявіть маленьку дівчинку в київській квартирі, повній книжок. Вона ще не вміє толком писати, зате вміє щось інше – вигадувати історії просто на ходу. Страшні, смішні, з несподіваними поворотами. У дитсадку діти збираються навколо неї, щоб послухати чергову вигадку. Потім те саме буде в літньому таборі. А вона щиро дивується: хіба не всі так уміють?
Ні. Не всі. Так уміла Леся Воронина – і згодом перетворила цей дар на десятки книжок, які читають з ліхтариком під ковдрою.
Тож ось як маленька фантазерка стала однією з головних дитячих письменниць України.
Дівчинка, яку назвали на честь Лесі Українки
Народилася вона 21 березня 1955 року в Києві. Справжнє ім’я – Олена Анастасіївна Воронина. А Лесею її назвали на честь Лесі Українки – тож літературна доля була ніби вписана в метрику від самого початку.
Родина була особлива. Не просто інтелігентна – насквозь творча. Дід, Прохор Воронін, – український прозаїк, драматург, перекладач. Батько – художник-оформлювач і реставратор. Мама перекладала художню літературу з німецької, французької, болгарської.
Уявіть цей дім. Величезна бібліотека. Розмови про книжки за столом. Батько малює, мама перекладає, всюди папери, фарби, чужі мови. Дитина в такому середовищі вбирає слово, як губка воду. Леся рано навчилася читати. І рано почала вигадувати – спочатку усно, для інших дітей.
Історії, від яких мороз по шкірі
Цікава деталь: улюбленим жанром маленької оповідачки був не лише гумор, а й справжній хоррор. Так-так, страшні історії. Ті, які розповідають пошепки, коли темно, і від яких хочеться натягнути ковдру на голову.
Вона згадувала, що довго вважала цю здатність звичайною – гадала, ніби вигадувати історії вміє кожен. І щиро здивувалася, дізнавшись, що це не так.
Так вона стала неформальним лідером у дитячих компаніях. Той, хто тримає увагу. Той, за ким ідуть.
Пізніше саме ця суміш – страшне плюс смішне – стане фірмовим рецептом її книжок.
Довга дорога до письма
А от письменницею вона стала не одразу. Спершу було життя – строкате, як клаптева ковдра. 1972 року вона вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського університету. Закінчила 1979-го.
І поки навчалася, ким тільки не працювала. Список – просто золото для біографії.
- Кур’єркою у Спілці письменників України.
- Лаборанткою в школі.
- Електромонтеркою на деревообробному комбінаті.
- Екскурсоводкою в Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові.
Погодьтеся, електромонтерка, яка потім пише казки про суперагентів, – це сильно.
Знаєте, що дає такий строкатий шлях? Матеріал. Живих людей, різні середовища, купу спостережень. Усе це потім проросте в текстах.
Як народилася письменниця Леся Воронина?
Перші казки вона написала не заради слави. А заради власного сина Євгена. Дитина була непосидюча, і мама вигадувала історії, щоб її бодай трохи заспокоїти. Класична ситуація: письменник народжується з побутової потреби.
А далі почалася журналістика – і саме вона привела до дитячої літератури. З 1987 по 1991 рік Воронина працювала редакторкою відділу літератури та мистецтва в журналі “Україна”. А з 1991-го перейшла в дитячий журнал “Соняшник”.
Уже 1992 року її обрали головною редакторкою “Соняшника”. І на цій посаді вона протрималася до 2006-го – чотирнадцять років.
| Період | Чим займалася |
|---|---|
| 1972-1979 | навчання, підробітки від кур’єрки до електромонтерки |
| 1987-1991 | редакторка журналу “Україна” |
| 1991-2006 | “Соняшник”, з 1992 – головна редакторка |
| з 2011 | очолила дитяче видавництво “Прудкий равлик” |
Гаврило Гава і сотня коміксів
Ось маловідома, але чудова сторінка. Працюючи в “Соняшнику”, Воронина писала комікси. Під псевдонімом Гаврило Гава. І не два-три сюжети між справами, а понад сотню різних історій, які виходили в журналі більш ніж тринадцять років.
Подумайте про масштаб. Це ж не просто редакторка, яка інколи щось пише. Це людина, яка роками годувала цілий журнал власними вигадками – під чужим ім’ям, без гучної слави.
Український комікс тоді був майже цілиною. А вона на ній працювала.
Суперагент 000: коли українська дитяча книжка стала крутою
Тепер про серії, які зробили їй ім’я. Усе почалося 1996 року з книжки “Суперагент 000”. Пригодницько-фантастична історія, у якій було все, чого хоче дитина: шпигуни, таємниці, гумор, карколомні повороти. Серія росла.
| Книжка | Рік |
|---|---|
| “Суперагент 000” | 1996 |
| “Суперагент 000. Нові пригоди” | 2000 |
| “Таємниця смарагдового дракона” | 2001 |
| “Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру” | 2004 |
| “Таємниця пурпурової планети” | 2005 |
Що тут важливо зрозуміти. У дев’яностих українська дитяча книжка часто програвала перекладним. Діти хотіли пригод, а їм пропонували щось нудне й повчальне.
Воронина зробила протилежне. Її книжки були швидкі, дотепні, сучасні. Вона сама формулювала своє кредо просто: писати треба так, щоб дитина не могла відірватися, поки не дочитає.
І це працювало. Діти справді не відривалися.
“Таємне Товариство Боягузів”: книжка, що лікує страх
А тепер – про, мабуть, найвідоміший її твір. “Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9” вийшло 2006 року. Ця повість потрапила до шкільної програми – її вивчають у шостому класі.
Про що вона? Про звичайного хлопчика Клима, який дуже боїться. Багато чого боїться, як усі діти. І раптом він дізнається дивовижну річ: його рід походить від характерників – тих самих легендарних козаків-чаклунів, яких не брали ні куля, ні шабля. Далі – випробування, пригоди, і поступова перемога над власним страхом.
Дивіться, як тонко тут усе влаштовано.
- Це фантастична пригода – цікаво читати.
- Це історія про рід і коріння – патріотично, але без нудних повчань.
- Це книжка про подолання страху – з реальним терапевтичним ефектом.
- Дитина, яка боїться, читає й розуміє: труднощі можна перемогти.
Мало хто вміє поєднати екшн і психологію так, щоб дитина навіть не помітила, що її, власне, лікують.
Серія “Таємних Товариств” продовжилася. З’явилися “Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьомордів” і “Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава”. Уже з назв видно, що авторка не боялася гратися словами.
Не лише пригоди…
Творчість Ворониної ширша, ніж пригодницькі серії. Вона працювала в різних форматах.
Була в неї, наприклад, книжка “Сни Ганса-Християна” (2009) – і саме вона принесла серйозні відзнаки. Перша премія Московського міжнародного конкурсу “Мистецтво книги” в номінації для дітей та юнацтва. Перша премія Національного конкурсу “Краща книга України”.
Писала вона й зовсім маленькі речі для найменших – про слона Ґудзика, про Нямликів, про балакучу квіточку. Робила пізнавальні книжки – розповідала дітям про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Шопена, Івана Миколайчука.
Тобто діапазон – від казочки для дошкільняти до історій про світових особистостей.
Нагороди, які вона зібрала
- Лауреатка Всеукраїнської акції “Книжка року” (2004).
- Відзнака конкурсу “Коронація слова” (2005).
- Міжнародний літературний конкурс “Дитячий портал” (2006).
- “Книжка року Бі-бі-сі” (2008).
- Дві перші премії 2009 року за “Сни Ганса-Християна”.
Непоганий врожай як для людини, яка починала з казок для власного сина.
Леся Воронина сьогодні
Вона й досі активна – і, за словами колег, залишається киянкою до мозку кісток, людиною, яку можна зустріти в місті. 2011 року вона очолила дитяче видавництво “Прудкий равлик”. Тобто перейшла з боку авторки на бік того, хто допомагає виходити чужим книжкам.
Була вона й радіоведучою. Загалом – фігура, яка тримає українську дитячу літературу на плаву вже не одне десятиліття.
Її книжки перевидають, вона з’являється на “Книжковому арсеналі”, спілкується з юними читачами. Нове покоління дітей відкриває для себе Клима, суперагентів і засіб від переляку.
Часті питання
Хто така Леся Воронина?
Українська дитяча письменниця, перекладачка й журналістка. Народилася 21 березня 1955 року в Києві. Справжнє ім’я – Олена Анастасіївна Воронина.
Яка її найвідоміша книжка?
“Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9” – повість про хлопчика Клима, який долає страх. Її вивчають у шостому класі.
Про що серія “Суперагент 000”?
Це пригодницько-фантастичні історії про шпигунів, таємниці й карколомні пригоди. Перша книжка вийшла 1996 року, потім серія розрослася на кілька частин.
Хто такий Гаврило Гава?
Це псевдонім самої Ворониної. Під ним вона написала понад сотню сюжетів коміксів для журналу “Соняшник”.
Чому вона почала писати для дітей?
Перші казки вона вигадувала для власного сина Євгена, щоб заспокоїти непосидючу дитину. Згодом це переросло в професію.
З якого віку читати її книжки?
Є зовсім прості історії для дошкільнят – про слона Ґудзика чи Нямликів. А пригодницькі повісті на кшталт “Таємного Товариства Боягузів” добре заходять школярам.
Чим вона займається зараз?
Пише, бере участь у книжкових подіях, а з 2011 року очолює дитяче видавництво “Прудкий равлик”.
Чому її книжки не старіють?
Знаєте, що найдужче підкуповує в історії Лесі Ворониної? Вона ніколи не писала “згори вниз”. Не повчала, не сюсюкала, не вдавала дорослу тітку, яка краще знає, що корисно дитині. Вона писала так, ніби сама лишилася тією дівчинкою, яка збирала навколо себе дітей у садку. Тим самим неформальним лідером, який тримає увагу однією лише вигадкою.
І в цьому весь секрет. Діти відчувають фальш за кілометр. А Воронина з ними – на рівних. Їй справді цікаво те, про що вона пише.
Тому Клим досі бореться зі своїм страхом. Суперагенти досі розплутують таємниці. А десь під ковдрою черговий шестикласник світить ліхтариком і не може відірватися – поки не дочитає.
Мабуть, це і є найкраща премія, яку може отримати дитячий письменник.
