Світлана Тараторіна: письменниця, яка перетворила біль Криму на фантастику
Уявіть Київ 1913 року. Хрещатик, візники, цукрові магнати, революціонери в підпіллі. Усе як у підручнику історії. А тепер додайте сюди упирів. Вовкулак. Мавок. Змієголових. І поліцейського слідчого, який щоранку розслідує злочини, де замішана нечисть, і потроху здогадується, що сам він не зовсім людина.
Звучить як божевілля? Так це і є зав’язка роману “Лазарус”. А написала його Світлана Тараторіна – жінка, яка народилася в кримському селищі й ніколи не думала, що стане голосом цілого покоління української фантастики.
Тож ось із чого все почалося.
Дівчинка з Роздольного
Народилася вона 25 вересня 1985 року в селищі Роздольне, що в Криму. Виросла там же – між степом, солоними озерами й морем, до якого рукою подати.
Мати працювала вчителькою. І, за словами самої письменниці, була переконаною українкою – з тих, хто не гнеться. Саме материн приклад зіграв вирішальну роль: Світлана ще змалку вирішила, що писати буде тільки українською.
У Криму 1990-х це, м’яко кажучи, не була очевидна опція.
Перші тексти вона друкувала в “Кримській світлиці” – україномовному виданні півострова. Брала участь у літературних конкурсах. Звичайна історія амбітної школярки з провінції.
А потім стався поворот.
Квиток до Києва
2002 року вона отримала грант на навчання від благодійного фонду “Україна – ХХІ століття” і переїхала до столиці. Вступила до Національного педагогічного університету імені Драгоманова, факультет української філології. Закінчила 2006-го – з червоним дипломом.
Далі – журналістика. Її статті й огляди виходили в “Українській правді”, “Gazeta.ua”, “ЛітАкценті”, журналі ELLE, “Главреді”. Потім вона пішла в політичний PR.
Тобто до тридцяти років – жодного роману. Робота, дедлайни, чужі тексти, чужі кампанії.
Письменницею вона стала пізно. І, схоже, саме тому – одразу зрілою.
Як народився “Лазарус”?
2017 рік. Вона перемагає в конкурсі оповідань літоб’єднання “Зоряна фортеця” з текстом “Мова Вавилону”. І того ж року виграє видавничий конкурс рукописів від “КМ-Букс” – з романом “Лазарус”.
2018-го книжка виходить. І тут починається те, чого ніхто не чекав.
Що таке “Лазарус”? Це урбан-фентезі з детективною кісткою. Альтернативний Київ початку ХХ століття, місто на Межі – там, де людський світ стикається з потойбічним. Люди й нечисть навчилися жити поруч після давньої війни. Але мир крихкий, як лід у квітні.
Головний герой – Олександр Тюрин, слідчий у справах, до яких причетна нечисть. Чиновник із особливих доручень. Людина, яка займається злочинами вовкулак і упирів так само буденно, як інші розкривають крадіжки.
Тільки от є нюанс. Він і сам не зовсім людина. І питання “хто я?” переслідує його весь роман.
- Люди в цьому світі – привілейована більшість.
- Нечисть – фактично упосліджена меншина з обмеженими правами.
- Нечисть чекає повернення легендарного царя – Змія.
- Батько головного героя колись захопився цією ідеєю і зник.
- Тюрин розшукує батька паралельно зі своїми справами.
Критики миттєво зчитали підтекст. Це книжка не про упирів. Це книжка про імперію, про колоніальний розкол особистості, про людей, яких змушують вибирати між двома половинами себе.
Нагороди, які посипалися градом
Дебютний роман зазвичай так не стріляє. А тут – рідкісний випадок.
| Рік | Відзнака |
|---|---|
| 2018 | премія “ЛітАкцент року” в номінації “Проза” |
| 2018 | “Фентезі року” за версією фензіну “Світ Фентезі” |
| 2018 | топ-10 найважливіших книг року за версією The Village |
| 2019 | спеціальна відзнака Українського інституту книги на BookForum |
| 2019 | Chrysalis Award Європейського товариства наукової фантастики за найкращий дебют |
| 2019 | довгий список “Книги року BBC” |
Chrysalis Award – це, до речі, серйозна історія. Європейське товариство наукової фантастики нагороджує ним найперспективніших дебютантів континенту. Українка з Криму, яка пише про київських упирів, узяла європейську відзнаку.
Того ж року журнал “Фокус” уніс її до рейтингу двадцяти п’яти найбільш згадуваних письменників України.
Світлана Тараторіна і Марія Примаченко: несподіваний поворот
А потім вона зробила крок, якого від фантастки не чекали. 2020 року вийшла книжка “Оця Марія звірів малювала” – художня біографія Марії Примаченко для дітей.
Подумайте про це поєднання. Авторка, яка щойно написала похмуре фентезі про нечисть, сідає й розповідає дітям про геніальну самоучку з Болотні, чиї фантастичні звірі досі дивляться на нас із полотен.
Хоча… якщо вдуматися, логіка залізна. Примаченко теж малювала істот, яких не існує. Теж будувала власний міфологічний світ. Просто фарбами, а не словами.
Книжка потрапила до довгого списку премії “Еспресо. Вибір читачів 2020”, до коротких списків “Топ БараБуки” і всеукраїнського рейтингу “Книжка року”.
Комікс про підлітків війни
2021 року за підтримки ПРООН вийшов мальопис “Звуки миру” – сценарій написала Тараторіна. Це історія про підлітків із прифронтових територій Донбасу. Дітей, для яких обстріли – не новини, а фон життя.
Комікс увійшов до рекомендованого читання від “Читомо” і до переліку найкращих українських книжок 2021 року за версією Українського ПЕН.
Тобто вона працює в трьох різних форматах – роман, дитяча біографія, комікс – і всюди влучає.
“Дім солі”: роман, у якому Крим став пустелею
Ось книжка, про яку варто говорити довго. Працювати над нею вона почала 2019 року. Причина проста і болюча: письменниця бачила, що про Крим забувають. Що півострів помалу зникає з розмов, з новин, зі свідомості.
Роман вийшов 2023-го у видавництві Vivat.
Що там усередині? Постапокаліпсис. Крим після катастрофи, перетворений на випалену пустку – Дешт. Люди мутують під впливом таємничої речовини – суеру. Одні вижили зміненими, інші ні, але людяності не залишилося ні в кого. У цьому світі людина людині – здобич, товар, м’ясо.
І крізь цей жорсткий постапокаліпсис проростає інше: кримськотатарські міфи, легенди півострова, реальна історія початку ХХ століття.
Це роман про землю, яку в тебе забрали, написаний так, щоб її не забули.
| Роман | Рік | Світ |
|---|---|---|
| “Лазарус” | 2018 (перевидання 2023) | альтернативний Київ 1913 року |
| “Дім солі” | 2023 | постапокаліптичний Крим, Дешт |
| “Лазарус. Змій” | 2026 | продовження київської історії |
Книжку переклали польською та азербайджанською. Тобто про український Крим тепер читають у Варшаві й Баку.
Сама письменниця в інтерв’ю казала річ, від якої стискається горло. Що справжнім поверненням Криму для неї буде можливість приїхати туди з презентацією. Ходити півостровом із власною книжкою. Слухати, як люди проживали ці роки.
А поки що всі, хто тимчасово втратив малу батьківщину, гуляють нею через карти в телефоні.
Світлана Тараторіна сьогодні: що нового
І тут – свіжа новина для тих, хто стежить. 2026 року вийшов роман “Лазарус. Змій” – продовження київської історії. Його гучно презентували на п’ятій “Книжковій країні” на ВДНГ у квітні.
Слідчий Тюрин ніби налагодив життя. Але місто не дає спокою: теракт на складах цукрового магната, революціонери зі своїми планами, нечисть зі своїми. І давнє питання висить у повітрі – чи прийде нарешті той, хто все змінить? Чи буде це Змій?
Книжка вийшла з ілюстраціями Єлизавети Варави, історичними коментарями на полях і – це просто чудова деталь – “Словником нечисті” наприкінці. Там авторка класифікує надприродних істот: зооморфи, потерчата, навіть татарські лісові духи.
Читати “Змія” можна й окремо від першої частини. Але навіщо себе обкрадати?
Не лише книжки…
Вона не з тих, хто замикається за письмовим столом:
- Одна із засновниць проєкту “Фантастичні talk(s)” – розмов про фантастику.
- Директорка з комунікацій у видавництві Vivat.
- Учасниця Українського ПЕН.
- Авторка оповідань у збірках “Хроніки незвіданих земель”, “Легендарій дивних міст”, “Мотанка”, “Бабай. Нічний сеанс”.
- Її тексти виходили в польській “Nowa Fantastyka” та англомовній антології української фантастики.
Тобто вона одночасно пише, промотує чужі книжки, розбудовує спільноту й представляє українську фантастику за кордоном.
Знаєте, як це називається? Робота на кількох фронтах одразу.
Чому її варто читати, навіть якщо ви не любите фентезі?
Ось у чому річ. Багато людей морщаться: фентезі, магія, вигадані істоти – це несерйозно. Але подивіться, що вона насправді робить.
Вона бере українську міфологію – ту саму, яку ми знаємо з бабусиних казок і зі шкільної програми, – і будує з неї інструмент для розмови про сьогодення. Про імперію. Про колонізацію. Про те, як людину змушують соромитися половини себе.
Для роботи над романами вона перелопачує гори нонфікшену – історію Києва, історію Криму, етнографію. Тому в її книжках купа реальних фактів і постатей. Наприкінці кожної – детальні примітки.
Це не втеча від реальності. Це підхід до реальності з іншого боку – там, де в неї менше броні.
FAQ
Хто така Світлана Тараторіна?
Українська письменниця, журналістка й піар-менеджерка. Народилася 1985 року в Криму, живе в Києві. Авторка романів “Лазарус”, “Дім солі” та “Лазарус. Змій”.
Про що роман “Лазарус”?
Про альтернативний Київ 1913 року, де поруч із людьми живе нечисть із українського фольклору. Слідчий Олександр Тюрин розслідує злочини за участю потойбічних істот і водночас шукає власного зниклого батька.
Що таке “Дім солі”?
Постапокаліптичний роман про Крим, який перетворився на випалену пустелю Дешт. У ньому переплетені кримськотатарські міфи, історія початку ХХ століття й авторська реакція на анексію півострова.
Які нагороди вона отримала?
Найгучніші – “ЛітАкцент року 2018” за “Лазаруса” і європейський Chrysalis Award 2019 за найкращий дебют. Роман також потрапив до довгого списку “Книги року BBC”.
Чи перекладали її книжки?
Так. “Лазарус” і “Дім солі” вийшли польською, “Дім солі” також азербайджанською. Окремі оповідання друкували англійською.
Вона пише тільки фантастику?
Ні. Є ще художня біографія Марії Примаченко для дітей “Оця Марія звірів малювала” і сценарій коміксу “Звуки миру” про підлітків із прифронтових територій.
З чого почати читати?
Якщо любите детективи й міські легенди – беріть “Лазаруса”. Якщо готові до жорсткішого досвіду і вам болить Крим – “Дім солі”.
Коли вигадка чесніша за новини?
Знаєте, що найдужче чіпляє в цій біографії? Не нагороди. Не переклади. А те, як людина розпорядилася власною втратою.
Можна було мовчати. Можна було писати колонки, які прочитають і забудуть. Можна було просто жити далі – київська квартира, робота у видавництві, нормальне життя.
Замість цього Світлана Тараторіна взяла і збудувала цілий світ. Насипала пустелю там, де був її дім. Заселила її монстрами, легендами й людьми, які ще пам’ятають, як пахне море.
І тепер про Крим читають польською. І азербайджанською.
Вона каже, що мріє колись проїхатися півостровом із презентацією власної книжки. Просто приїхати, розкласти книжки на столику й говорити з людьми. Звучить скромно. Насправді це одна з найамбітніших мрій, які взагалі можна собі уявити. І поки цього не сталося – вона пише далі.
