Всеволод Нестайко: цікаві факти про чарівника дитячих сердець
Є письменники, чиї імена вимовляєш – і мимоволі всміхаєшся. Досить сказати “Тореадори з Васюківки”, і в голові одразу зринає літо, село, двоє шибеників і сотня кумедних пригод. За цим сміхом стоїть один чоловік. Дивовижний, добрий, з іскринкою в очах – і водночас людина, чиє власне дитинство було геть не веселим.
Три покоління українців виросли на його книжках. Їх читають у школі, беруть на канікули, передають дітям і онукам. А от про самого автора знають напрочуд мало. Тож зберімо разом усе найцікавіше – і біографію, і творчість, і ті деталі, від яких мороз по шкірі або сльоза на очах. Обіцяю: буде не нудно.
Всеволод Нестайко: цікаві факти, які варто знати кожному
Почнімо з головного. Народився він 30 січня 1930 року в місті Бердичів на Житомирщині. І вже сама поява його на світ – то майже готовий анекдот. За родинною легендою, мати народила його в перерві між читанням Ремарка, а акушер, що приймав пологи, привітав її словами: “Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!” Ось таке пророцтво, яке збулося на всі сто.
| Що саме | Деталі |
|---|---|
| Повне ім’я | Нестайко Всеволод Зіновійович |
| Роки життя | 30 січня 1930 – 16 серпня 2014 |
| Місце народження | Бердичів, Житомирщина |
| Ким був | Дитячий письменник, редактор |
| Головна книга | “Тореадори з Васюківки” |
| Головна відзнака | Почесний список Г. К. Андерсена (1979) |
| Де прожив життя | Київ |
Уже з цієї таблички видно масштаб постаті. Але за парадним фасадом “класики дитячої літератури” ховається історія, повна болю. І про неї варто розповісти окремо.
Дитинство, яке зробило його добрішим, а не злішим
Ось перший парадокс цієї людини. Найвеселіший дитячий письменник країни сам ріс напівсиротою, у страху й нужді.
Батько, Зиновій Нестайко, був людиною непересічною. Замолоду – січовий стрілець, вояк Української галицької армії. Знав аж п’ять мов. Наприкінці двадцятих переїхав із Західної України (тоді вона була під Польщею) до радянської України, працював на цукровому заводі. А в 1933 році його заарештували, звинувативши у шпигунстві, й відправили до ГУЛАГу, де він і загинув. Хлопчик більше ніколи його не побачив.
Знаєте, який спогад лишився в малого Всеволода про батька? Смак цукерок, які той дав йому перед самим арештом. Одна маленька деталь – а скільки в ній трагедії цілої епохи. Останнє, що пов’язує сина з батьком, – не слова прощання, не обійми, а солодкий смак на язиці й порожнеча, що лишилася назавжди. Такі рани не гояться. Вони просто вчаться жити поруч із тобою.
Цікаві факти про дитинство Всеволода Нестайка
Далі було ще важче. Рятуючись від Голодомору, мати з малим сином поїхала до сестри в Київ. Відтоді все життя письменник прожив саме в цьому місті – і любив його палко. А потім прийшла війна, і два роки хлопчик провів у окупованому Києві.
Те, що він там бачив, важко навіть переказати. Одного разу він став свідком, як вулицею німці гнали на розстріл євреїв – і серед них було багато дітей. Такі картини не забуваються ніколи.
Ось кілька промовистих штрихів до його раннього життя:
- Ріс без батька, з тавром “сина ворога народу”.
- Пережив Голодомор і два роки нацистської окупації.
- Бачив на власні очі жахіття війни й Голокосту.
- Мама була вчителькою – і водночас єдиною опорою.
- Попри все це, вирішив писати якомога веселіше.
І ось тут – найважливіше. Людина, яка мала б озлобитися на весь світ, зробила протилежне. Вона обрала світло. Обрала сміх. Обрала доброту. Мабуть, саме тому, що знала ціну темряві. Знаєте, як то кажуть: найтепліше пишуть ті, хто добре знає, що таке холод. Він міг би все життя писати про біль і несправедливість – матеріалу вистачало з надлишком.
Натомість він подарував дітям світ, у якому найбільша біда – це двійка з математики чи посварені друзі. Світ, до якого хочеться повертатися.
Від статиста в театрі до улюбленого автора
Як же він став письменником? Шлях був не прямий.
Спершу закінчив десятирічку. У 1948 році встиг попрацювати статистом у Київському театрі російської драми – тобто виходив на сцену в масовці. Потім вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка й закінчив його 1952 року.
А до літератури прийшов ще студентом. Уже з 1950 року працював літредактором-коректором і почав друкуватися в легендарному дитячому журналі “Барвінок”. Далі була робота в журналі “Дніпро”, у видавництві “Молодь”. А з 1956 по 1987 рік – цілих три десятиліття – він завідував редакцією для молодших школярів у видавництві дитячої літератури “Веселка”. Тобто він не просто писав книги для дітей, а й буквально формував усю дитячу літературу країни. Через його руки пройшли десятки, а то й сотні чужих рукописів – він знав цю справу зсередини, як мало хто. І цей досвід редактора, безперечно, гартував і його власний стиль.
Дебютна його книжка – збірка оповідань “Шурка і Шурко” (1956). А далі понесло: одна за одною виходили повісті, казки, пригодницькі історії. У своїх творах він засуджував зло, заздрість, боягузтво – і вихваляв чесність, відкритість, добро. Проста, але вічна формула.
Він ніколи не повчав дітей з висоти дорослого зросту – він говорив із ними на рівних, як старший друг, що сам добре пам’ятає, як воно – бути малим. Мабуть, тому діти йому й вірили беззастережно.
| Рік | Твір | Що це |
|---|---|---|
| 1956 | Шурка і Шурко | Дебютна збірка оповідань |
| 1959 | В Країні Сонячних Зайчиків | Повість-казка |
| 1964 | Пригоди Робінзона Кукурузо | Старт васюківської історії |
| 1970 | Таємниця трьох невідомих | Пригодницька повість |
| 1973 | Тореадори з Васюківки | Легендарна трилогія повністю |
| 1976 | Одиниця з обманом | Основа для фільму-призера |
| 1981 | Незвичайні пригоди в лісовій школі | Улюблена казкова серія |
Головна книга, що облетіла весь світ
Всеволод Нестайко: цікаві факти про “Тореадорів з Васюківки”
А тепер – про головну книгу його життя. Ту, що зробила його по-справжньому знаменитим.
“Тореадори з Васюківки” – це трилогія про пригоди двох сільських хлопчаків, Яви й Павлуші. Виходила вона частинами протягом шістдесятих, а повністю була надрукована на початку сімдесятих. І тут почалося неймовірне. Книгу перевидавали понад шістдесят разів і переклали багатьма мовами світу – навіть арабською й бенгальською. Уявіть: десь у далекій Індії дитина читає про пригоди хлопців із українського села. Хіба це не диво? Історія, народжена в маленькій Васюківці, заговорила десятками мов і полетіла світом.
А 1979 року сталося те, що прославило автора на весь світ. Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури внесла “Тореадорів” до Особливого почесного списку Ганса Крістіана Андерсена – як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Це, по суті, світове визнання найвищого ґатунку. Для дитячого письменника потрапити до андерсенівського списку – це приблизно як для науковця наблизитися до Нобеля. Мало кому з українців таке вдавалося.
Та не все було так гладко. Радянській владі книга, м’яко кажучи, не подобалася. Уявіть: на автора писали доноси через “нерадянських” героїв. Ну, бо як це так – персонажі закохуються, провалюють іспити, отримують двійки? Хіба ж не мали вони думати виключно про партію? Цей живий, справжній дитячий непослух і зробив книгу безсмертною.
За мотивами його творів знімали фільми – і теж успішні. Телефільм “Тореадори з Васюківки” здобув Гран-прі міжнародних фестивалів у Мюнхені та в Австралії. А стрічка “Одиниця з обманом” отримала нагороди в Києві та в болгарському Габрові. Тобто його герої підкорювали не лише книжкові сторінки, а й кіноекрани – причому далеко за межами України.
Що ж робить його книги такими живучими? Ось у чому секрет:
- Гумор, який не старіє і смішить однаково дітей та дорослих.
- Живі герої, що помиляються, бешкетують і закохуються.
- Доброта й людяність у кожному рядку.
- Світлий погляд на життя навіть у складних ситуаціях.
- Мова, якою хочеться зачитуватися вголос.
Недарма кажуть: його гумор впливає на тебе з дитинства – і потім не полишає все життя. Хто читав, той знає, про що йдеться.
Людина, яка залишалася дитиною в душі
А яким він був поза книжками? Теплим, світлим, трохи дивакуватим – у найкращому сенсі.
Він вів радіопередачі з байками, де читав свої історії живим голосом. І діти з усієї України писали йому листи – сотні листів. Уявіть, яка це радість для письменника: знати, що тебе слухають і люблять по всій країні. Він відповідав багатьом особисто, бо вважав, що кожна дитина заслуговує на увагу. Для нього маленький читач був не “цільовою аудиторією”, а живою людиною зі своїми питаннями й мріями.
У 2004 році сталася ще одна важлива подія. Разом з відомим видавцем Іваном Малковичем і його видавництвом “А-ба-ба-га-ла-ма-га” він перевидав “Тореадорів” у новій редакції – уже без радянської цензури, адаптованій для сучасного читача. Тобто, книга отримала друге життя для нового покоління.
Останні роки були нелегкими. Хвороба забрала в нього зір. Але – і це вражає найдужче – він писав до останнього. Лежачи. Великими літерами, майже наосліп. Бо не міг не писати. Творчість була для нього як дихання.
Держава свою шану віддала: за трилогію “Тореадори з Васюківки” письменника відзначили державним орденом. У Бердичеві заснували літературно-мистецький конкурс його імені. А сам він увійшов до переліку “Золотих письменників України”.
Маловідомі деталі, які вас здивують
Є в його біографії й такі штрихи, про які знають хіба справжні шанувальники. А вони багато говорять про людину.
Наприклад, у дитинстві він якийсь час буквально жив у школі – мама викладала, і вони мешкали просто при навчальному закладі. З одного боку, весело. А з іншого – маленький Всеволод потайки заздрив однокласникам. Чому? Бо їм учителька писала в щоденник грізне “Завтра прийди з батьками!”, а йому такого не писали ніколи. Мама й так була поряд, за сусідніми дверима. У цій дрібничці – уся туга дитини, яка мріяла бути “як усі”.
Ще одна деталь: він безмежно любив Київ. Сам зізнавався, що хоч би де побував, навіть у найцікавішій подорожі, серце в нього завжди калатало від радісного хвилювання, коли він повертався до рідного міста. Київ став для нього не просто місцем проживання, а справжнім домом душі.
Ось кілька фактів наостанок, які варто запам’ятати:
- Ще підлітком у 1948 році виходив на сцену як статист у театрі.
- Три десятиліття він не лише писав, а й редагував чужі дитячі книжки у “Веселці”.
- Його твори лягли в основу одразу кількох фільмів-призерів.
- До останніх днів він отримував листи від дітей з усієї країни.
- А писав, навіть коли втратив зір, – навпомацки, великими літерами.
Погодьтеся, за цим переліком постає не просто автор, а справжній трудівник, відданий своїй справі до останнього подиху. Такі люди трапляються нечасто.
FAQ
Хто такий Всеволод Нестайко простими словами?
Це класик української дитячої літератури, автор знаменитих “Тореадорів з Васюківки”. Жив у 1930-2014 роках. Його веселі, добрі книжки читають уже три покоління українців.
Коли і де він народився?
30 січня 1930 року в місті Бердичів на Житомирщині. Майже все життя прожив у Києві, куди мати перевезла його в дитинстві.
Що сталося з його батьком?
Батько, Зиновій Нестайко, був колишнім січовим стрільцем і знав п’ять мов. У 1933 році його заарештували, звинуватили у шпигунстві й відправили до ГУЛАГу, де він загинув. Хлопчик ріс напівсиротою.
Яка його найвідоміша книга?
Безумовно, трилогія “Тореадори з Васюківки”. Її перевидавали понад 60 разів, переклали багатьма мовами й у 1979 році внесли до Почесного списку Ганса Крістіана Андерсена.
Чому радянська влада була невдоволена його творами?
На письменника писали доноси через “нерадянських” героїв. Владі не подобалося, що діти в його книжках закохуються, отримують двійки й поводяться, як звичайні живі діти, а не зразкові піонери.
Як його проводжали в останню путь?
На похороні у 2014 році сотні людей прийшли з маленькими дзеркальцями – щоб провести письменника “сонячними зайчиками”, як у його книжках. Дуже зворушливий і символічний жест.
Коли він помер?
Всеволод Нестайко помер 16 серпня 2014 року в Києві, на 85-му році життя, після тривалої хвороби.
Чому цей добрий чарівник назавжди залишиться з нами?
Отож, зберемо все докупи. Перед нами історія людини, яку життя било з самого дитинства – арешт батька, Голодомор, окупація, війна. І яка мала повне право вирости похмурою й озлобленою. А натомість стала найсвітлішим, найдобрішим, найвеселішим дитячим письменником країни.
У цьому, мабуть, і полягає його головна таємниця. Справжня доброта – це вибір, а не випадковість. Він знав про темряву все, але свідомо повернувся до світла й повів за собою мільйони дітей. Дав їм те, чого сам був позбавлений, – безтурботне, сповнене сміху дитинство. Бодай на сторінках книжок.
Що з цього варто винести особисто вам? Якщо у вас є діти чи онуки – почитайте їм “Тореадорів”. Разом посмійтеся над витівками Яви й Павлуші. А якщо дітей немає – перечитайте самі. Повірте, ця книга однаково добре працює в будь-якому віці. Вона повертає те відчуття літа, свободи й нескінченних канікул, за яким усі ми потайки сумуємо.
Він писав до останнього подиху, майже наосліп. І залишив нам цілий світ – теплий, кумедний, добрий. Тож нехай ті сонячні зайчики, якими його проводжали, стрибають далі – від сторінки до сторінки, від серця до серця. Це найкраще, що письменник може лишити по собі.
І коли наступного разу ви почуєте від дитини сміх над книжкою – можливо, це саме її книжка. Можливо, це саме той сміх, заради якого хлопчик із важким дитинством колись вирішив писати весело. Він досяг свого. Його доброта пережила його самого й житиме доти, доки в Україні читають дітям вголос. А це, погодьтеся, найкраще безсмертя, яке лишень можна собі уявити.
