Юрій Федькович: хлопець із гір, що став голосом Буковини
Уявіть собі гуцульське село високо в горах. Туман сповзає з полонин, десь унизу шумить Черемош, а малий хлопчина слухає, як мати наспівує стару співанку. Минуть роки – і саме цей хлопчина навчить усю Україну, що Буковина теж уміє співати. Звали його Юрій Федькович. І знаєте що? Його історія куди цікавіша за будь-який підручник.
Багато хто чув це прізвище десь на уроці літератури й одразу забув. А дарма. Бо за тим прізвищем – людина з дивовижною долею: офіцер, який ненавидів зброю, шляхтич, що став на бік селян, поет, який писав двома мовами й однаково тужив обома. Тож сідайте зручніше. Зараз буде розповідь про чоловіка, якого недарма прозвали буковинським солов’єм.
Звідки родом Юрій Федькович
Народився він 8 серпня 1834 року в селі Сторонець-Путилів – тепер це селище Путила на Чернівеччині, у самісінькому серці буковинської Гуцульщини. Гори, ліси, бистрі ріки. Місце, яке формує характер краще за будь-яку школу.
Із родоводом у нього вийшла цікава штука. Батько, Адальберт Гординський де Федькович, був спольщеним шляхтичем – обіймав дрібні урядові посади, нічого аж надто гучного. А от мати походила з сім’ї українського священника й у побуті трималася простих селянських звичаїв. Ось вам і контраст: панський рід по батьковій лінії та народна стихія по материній. Угадайте, що переважило? Правильно – народне. Саме материні пісні, казки й приповідки запали хлопцеві в душу на все життя.
До речі, цікавий момент із самим ім’ям. При народженні його записали як Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім’я Юрій він прибрав уже в зрілому віці – коли по виході з армії прийняв православ’я. Тобто той Юрій Федькович, якого ми знаємо з обкладинок книжок, – це, по суті, друге, свідомо обране ім’я. Людина наче сама себе перепридумала.
У 1846-1848 роках він учиться в нижчій реальній школі в Чернівцях. Там добряче опанував німецьку – і це згодом зіграє велику роль. А потім почалися мандри. Юнаком він подався на заробітки в Північну Молдавію та Румунію, працював у Ясах і Нямці. Звичайне життя бідного хлопця, який мусить сам собі давати раду. Але саме в тих краях він уперше взявся за перо.
Десять років у мундирі, яких він не хотів
А далі – поворот, від якого холоне серце. З листопада 1852 року Федькович опиняється на військовій службі. І то надовго – понад десять років, у 41-му піхотному полку австрійської армії. Уявіть: тонка, вразлива натура, слабке здоров’я, поганий зір – і раптом муштра, постріли, чужа дисципліна.
Максим Рильський пізніше скаже про нього дуже точно: гірко йому служилося, бо був він м’який і до зброї нецікавий, наче той орел у клітці. І справді – у клітці. Але от парадокс: саме армія дала Федьковичу матеріал, без якого ми б його не знали.
Він пройшов австро-італо-французьку війну, служив у Трансільванії, 11 квітня 1859 року дослужився до офіцерського чину лейтенанта. І все це лягло в його твори – солдатська туга, страх перед боєм, мрія втекти додому, в гори. Тема жовнірського життя й дезертирства проходить червоною ниткою через усю його творчість. Він знав, про що пише, бо сам це прожив.
Перший український вірш – “Нічліг” – він склав, схоже, у травні 1859-го, просто під час походу полку в Італію. Солдат, який між боями пише вірші рідною мовою. Є в цьому щось до сліз зворушливе, правда?
Із військом Федькович попрощався 1863 року. Повернувся з підірваним здоров’ям, але з головою, повною задумів.
Як починалася творчість Юрія Федьковича?
Тут варто розставити крапки над “і”. Першими друкованими творами були не українські, а німецькі – оповідання “Der Renegat” (1859) і балада, присвячена коханій дівчині Емілії Марошані. Так-так, він починав німецькою. І, що цікаво, німецькомовну творчість не покинув до самої смерті: видав дві збірки поезій, серед них “Am Tscheremusch” (“Над Черемошем”, 1882). Часто той самий мотив він писав двома мовами – то німецький текст ставав переспівом українського, то навпаки. Двомовний поет на межі культур.
Але справжній прорив стався з українським словом. На початку 1862 року у Львові виходить перша збірка “Поезії Іосифа Федьковича”, яку впорядкував Богдан Дідицький. І ось тут про молодого буковинця заговорили. Бо до того галицька й буковинська література барахталася в важкому, штучному “язичії” – а тут раптом повіяло живою народною мовою, теплом, піснею.
Що важливо розуміти: Федькович зростав під відчутним впливом Тараса Шевченка. Він читав Кобзаря, переймав його мотиви, його біль за скривдженим людом. Та водночас приніс щось своє – гуцульський колорит, який доти в літературі майже не звучав.
Про що писав буковинський “соловій”?
Тепер найсмачніше – про самі твори. У чому сила Федьковича? У трьох речах: гори, кохання й воля. Розберімо по черзі.
- Гуцульський світ – це його стихія. Звичаї, обряди, побут верховинців він малював із любов’ю знавця, бо сам там виріс. Опришки, ті карпатські месники за людську кривду, стали його справжньою пристрастю. Поема “Довбуш” (1862), “Лук’ян Кобилиця” (1865) – це гімни нескореним.
- Кохання в нього майже завжди трагічне. Сильне, фатальне, з нещасливим фіналом. Оповідання “Люба-Згуба” (1863), “Серце не навчити” – там пристрасть пече, як вогонь, і так само нищить. Не голлівудський хепі-енд, а народна драма, де почуття дужче за здоровий глузд.
- І третя тема – солдатська недоля та втеча від казенного світу. Поеми “Новобранчик” (1862) і “Дезертир” (1867), оповідання “Штефан Славич”, “Три як рідні брати”. Усе те, що він сам пережив у мундирі.
| Рік | Що сталося |
|---|---|
| 1834 | Народився в Сторонці-Путилові на Буковині |
| 1846-1848 | Навчання в реальній школі в Чернівцях |
| 1852 | Початок військової служби |
| 1859 | Перші друковані твори німецькою, перший укр. вірш |
| 1862 | Перша українська збірка поезій у Львові |
| 1863 | Звільнення з армії |
| 1869-1872 | Інспектор народних шкіл Вижницького повіту |
| 1876 | Драгоманов видає збірку прози; переїзд до Чернівців |
| 1885 | Стає редактором газети “Буковина” |
| 1888 | Помер у Чернівцях |
А тепер – добірка його ключових творів, щоб ви знали, з чого почати знайомство:
| Твір | Жанр / рік |
|---|---|
| “Довбуш” | поема, 1862 |
| “Люба-Згуба” | оповідання, 1863 |
| “Лук’ян Кобилиця” | поема, 1865 |
| “Новобранчик” | поема, 1862 |
| “Дезертир” | поема, 1867 |
| “Три як рідні брати” | повість |
| “Дністрові кручі” | пізня проза |
Не лише поет: чим ще займався Федькович
А ось чого багато хто не знає. Федькович був не з тих письменників, що тільки сидять за столом і складають рими. Він копав значно глибше – у народне життя.
По-перше, фольклор. Усе життя він збирав пісні, коломийки, казки, приповідки. У рукописах лишилася ціла збірка “Найкращі співанки руського народу на Буковині”. По суті, він рятував народну пам’ять від забуття – як той археолог, тільки замість черепків відкопував мелодії.
По-друге, освіта. Федькович мріяв, щоб діти вчилися рідною мовою, а не чужою. Він готував буквар, читанку, співаник для народних шкіл. У 1869-му вийшов його “Співаник для господарських діточок”. Щоправда, не все вдалося надрукувати – місцева шкільна влада не була готова прийняти його народну мову для підручників. Прикро, але така була доба.
По-третє, громадська робота. Він був війтом рідного Сторонця-Путилова, кілька років очолював сільську громаду, з 1869 по 1872 рік працював інспектором народних шкіл Вижницького повіту. А ще встиг попрацювати у Львові, в товаристві “Просвіта”, редактором книжок для народу.
Ось чим Федькович вирізнявся серед сучасників – він не розділяв слово й діло:
- Письменник – поет, прозаїк, драматург, перекладач.
- Фольклорист – збирач і охоронець гуцульської пісенної спадщини.
- Освітянин – укладач підручників, шкільний інспектор, поборник навчання рідною мовою.
- Громадський діяч – війт, очільник громади, активний учасник просвітницького руху.
Згодьтеся, для однієї людини – чимало.
Останні роки та дивна тиша
Кінець життя вийшов непростим. Із 20 серпня 1876 року Федькович остаточно осів у Чернівцях. І тут із ним сталося щось дивне – він наче замкнувся в собі. Періодами зовсім відходив від літератури, натомість захопився астрологією, писав німецькою величезні трактати про вплив небесних тіл на людську долю. Поет, що дивиться на зорі й шукає в них відповіді. Самотній, трохи відірваний від світу.
Але буковинська інтелігенція не дала йому зовсім згаснути. У 1884-му його спробували повернути до активного життя. І спрацювало: з січня 1885 року Федькович стає редактором новоствореної газети “Буковина” – першого українського політичного видання краю. Знову при ділі, знову серед людей.
Наступного, 1886 року, громада урочисто відзначила 25-річчя його літературної діяльності. Це його підбадьорило, додало сил. Та здоров’я вже підводило. Юрій Федькович помер 11 січня 1888 року в Чернівцях, у тому самому будинку, де редагував свою газету.
Чому Юрій Федькович важливий і сьогодні?
Іван Франко й інші знавці одностайні: до самого Франка Федькович був найбільшим, найталановитішим письменником Західної України. Це не комплімент із ввічливості – це факт літературної історії.
Він зробив три великі речі. Дав Буковині літературний голос – до нього цей край у красному письменстві майже мовчав. Вписав гуцульський світ у велику українську літературу – задовго до Коцюбинського з його “Тінями забутих предків”. І показав, що народна мова може звучати високо, поетично, гідно.
Максим Рильський влучно сказав: такі поети, як Шевченко й Федькович, мислили піснею – піснею в народному стилі. У цьому весь секрет. Федькович не вигадував красивості – він слухав, як співає його народ, і записував це так, щоб не вмирало.
Тож наступного разу, коли почуєте десь коломийку чи побачите Карпати на світлині, згадайте хлопця з гірського села, який віддав поезії, як казали про нього сучасники, найкращу частину своєї душі. А така поезія, додавали вони, не пропадає, доки жива наша мова.
FAQ
Коли народився і помер Юрій Федькович?
Народився 8 серпня 1834 року в Сторонці-Путилові на Буковині, помер 11 січня 1888 року в Чернівцях. Прожив 53 роки.
Чому його називають буковинським солов’єм?
Бо він першим заспівав про Буковину й Гуцульщину в українській літературі – мелодійно, з народним теплом. Його поезія близька до пісні, тож прізвисько прижилося саме собою.
Яке справжнє ім’я письменника?
При народженні – Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім’я Юрій він прибрав уже дорослим, коли після армії прийняв православ’я.
Якими мовами писав Федькович?
Двома – українською та німецькою. Німецькою навіть почав раніше й не кидав до кінця життя. Часто один твір існував у двох мовних версіях.
Які твори Федьковича найвідоміші?
Поема “Довбуш”, оповідання “Люба-Згуба”, поеми “Лук’ян Кобилиця”, “Новобранчик” і “Дезертир”, повість “Три як рідні брати”. З них варто й починати.
Чи служив Федькович у війську?
Так, понад десять років, із 1852-го. Дослужився до лейтенанта, пройшов війну. Служба була йому в тягар, але дала матеріал для багатьох творів про солдатську долю.
Чим іще, крім літератури, займався письменник?
Збирав фольклор, укладав шкільні підручники, був війтом і шкільним інспектором, редагував газету “Буковина”. Людина дуже широких занять.
Коротко про головне
Юрій Федькович – це не просто рядок у шкільній програмі. Це жива, суперечлива, по-справжньому цікава постать: гуцул, який носив австрійський мундир і ненавидів його; шляхтич, що став на бік простих людей; поет, який тужив двома мовами, але серцем завжди лишався в карпатських горах.
Він підняв Буковину з літературного мовчання й довів, що народна пісня може стати великою поезією. І хоч його пізні роки оповиті тінню самотності, спадщина пережила свого творця з лишком. Бо, як слушно зауважили ще на його ювілеї, така поезія не вмирає, доки жива мова, якою вона написана.
То, може, варто колись узяти в руки тоненький томик і почитати? Хто знає – раптом саме звідти, з-над Черемоша, до вас долине той самий солов’їний голос.
