Лесь Подерв’янський: серйозний художник, який став найцитованішим сатириком України
Уявіть ситуацію, майже неможливу. Поважний київський художник, чиї картини висять у Національному художньому музеї, чиї роботи купують колекціонери в Німеччині, США та Швеції. Людина академічної школи, член Спілки художників. І водночас – автор коротких, шалених, нецензурних п’єс, які наприкінці 1980-х розповзалися країною на аудіокасетах, переписаних сотні разів.
Одна людина – дві протилежні репутації. Поважний майстер пензля вдень і скандальний драматург, чиї фрази цитує півкраїни, увечері. Це і є Лесь Подерв’янський – постать, повз яку неможливо пройти, коли говориш про українську культуру останніх десятиліть. Тож ось історія про те, як художник із класичною освітою став голосом цілого покоління, навіть не намагаючись видаватися.
Хлопчик із родини художників
Народився він 3 листопада 1952 року в Києві. Справжнє ім’я – Олександр Сергійович Подерв’янський, але світ знає його як Леся. Мистецтво було в цій родині спадковим ремеслом: і дід, і батько Леся були художниками. Тобто хлопчик ріс серед пензлів, фарб, полотен і розмов про мистецтво – воно оточувало його з першого подиху.
У такому середовищі майбутнє ніби визначене наперед. І справді, Лесь пішов родинним шляхом, але з тим внутрішнім бунтом, який згодом стане його фірмовою рисою. Він сам колись сказав різку річ: людина має ненавидіти все те, чим її напихають у школі та інституті. За цим парадоксом ховається ключ до розуміння всієї його творчості – недовіра до нав’язаного, до офіційного, до того, що подають як єдино правильне.
Варто уявити й епоху, у якій він зростав. Дитинство й юність Подерв’янського припали на розквіт радянської системи з її тотальним контролем над словом, думкою, мистецтвом. Усе було розписано: як писати, як малювати, про що можна говорити, а про що ні. Для людини з гострим розумом і незалежною вдачею це середовище було задушливим. І, схоже, саме звідти виріс той його всеосяжний сарказм: коли навколо забагато офіційної брехні й пафосу, найприроднішою реакцією стає сміх. Він не міг воювати з системою відкрито, зате міг її висміяти – і робив це блискуче.
Освіту він здобув ґрунтовну, академічну. 1968 року закінчив Республіканську художню школу в Києві – заклад для найздібніших. А 1976 року завершив Київський художній інститут, де опановував станковий і монументальний живопис, графіку й театральний живопис.
Учителі, гідні уваги
Про рівень його підготовки красномовно говорять імена викладачів. Серед них були Тетяна Яблонська – одна з найвідоміших українських художниць XX століття, – а також Микола Стороженко й Вілен Чеканюк. Це майстри першої величини, і вчитися в них означало отримати справжню, серйозну школу.
Тримаймо цю деталь у голові, бо вона важлива. Подерв’янський – не самоук, не випадкова людина, яка від нудьги почала писати непристойності. Це фахово вишколений художник, який свідомо обрав епатаж як інструмент. Різниця принципова: коли правила порушує людина, яка їх досконало знає, це вже не безкультур’я, а художній прийом.
Лесь Подерв’янський – художник: представник Нової хвилі
Перш ніж говорити про скандальні п’єси, варто зупинитися на тому, чим Подерв’янський займається все життя серйозно й наполегливо, – на малярстві.
Він належить до так званої Нової хвилі в українському мистецтві. Бере участь у виставках із 1976 року, а 1980-го став членом Спілки художників України – офіційне визнання, яке в ті часи давалося непросто. Паралельно він працював і в сценографії, оформлював вистави.
Його картини – це окремий, самостійний світ, часто побудований на тих самих принципах, що й тексти: сатира, абсурд, чорний гумор, гостра іронія. Роботи Подерв’янського зберігаються в Національному художньому музеї України, а також у приватних колекціях по всьому світу – в Україні, Німеччині, США, Швеції та інших країнах.
| Грань особистості | У чому виявляється |
|---|---|
| Художник | живопис, графіка, Нова хвиля, виставки з 1976 року |
| Сценограф | оформлення театральних вистав |
| Драматург | понад 50 сатиричних п’єс |
| Виконавець | сам читає свої твори зі сцени |
| Публічний інтелектуал | гострі інтерв’ю, коментарі про суспільство |
Тобто, малярство – це не хобі, а повноцінна професійна діяльність, за яку його поважають у мистецькому середовищі. І саме ця “серйозна” половина робить його літературний бік ще цікавішим за контрастом.
Нова хвиля, до якої він належить, – це ціле покоління українських художників, що заявило про себе на зламі 1980-1990-х років і принесло в мистецтво свіжу, розкуту енергію після десятиліть казенного соцреалізму. Ці митці не боялися експерименту, іронії, вільної форми. Подерв’янський органічно вписався в цей рух, бо в живописі, як і в текстах, він шукав свободи від приписів. Його полотна не ілюструють його п’єси буквально, але живляться тим самим духом – насмішкуватим, парадоксальним, гострим. Дивлячись на його картини й читаючи його тексти, розумієш: це та сама людина, той самий погляд на світ, просто виражений різними засобами.
Як народилася легенда: касети, що облетіли країну
А тепер – про те, що зробило Подерв’янського по-справжньому культовою фігурою.
Перші п’єси він почав писати наприкінці 1970-х років. Спочатку це були твори “для своїх” – він читав їх у колі друзів, на кухнях, у майстернях. Ніякого офіційного видання, ніякої публічності. Просто гострі, дотепні, абсолютно вільні від цензури тексти, які смішили й вражали вузьке коло знайомих.
І тут спрацював механізм, характерний саме для тієї епохи. Наприкінці 1980-х аудіозаписи цих читань почали підпільно поширюватися на касетах. Хтось записав, хтось переписав, передав далі – і покотилося. Так, ще в доінтернетну добу тексти Подерв’янського розійшлися по всій країні неофіційними каналами, майже як самвидав, тільки у звуковому форматі.
Уявіть цей феномен. Немає видавництва, немає реклами, немає жодної офіційної підтримки. Є лише касета, яку хочеться дати послухати другові. І цього виявилося достатньо, щоб зробити автора знаменитим. Це найчистіша форма популярності – та, що тримається виключно на бажанні людей ділитися почутим.
Цікаво порівняти це з тим, як слава приходить сьогодні. Нині автор може за ніч стати вірусним завдяки соцмережам, алгоритмам, репостам. За часів Подерв’янського “вірусність” працювала повільніше, зате надійніше: щоб переписати касету й передати її далі, людина мусила справді захотіти це зробити, витратити час і зусилля. Кожна копія була маленьким актом особистого схвалення. Тому та підпільна слава виявилася такою міцною – вона трималася не на випадковому кліку, а на щирому захваті сотень людей, які власноруч розносили ці записи країною.
Лесь Подерв’янський і його п’єси: що це насправді таке
Тут треба чесно пояснити, з чим ми маємо справу, бо феномен незвичний.
П’єси Подерв’янського – це короткі драматичні твори, написані суржиком і насичені ненормативною лексикою. Саме ця мова стала їхньою візитівкою й водночас каменем спотикання для багатьох. Хтось бачить у ній лише лайку, а хтось – точний зліпок реального мовлення, яким говорить вулиця, базар, а часом і високі кабінети.
Сам автор якось влучно зауважив, що його мовою розмовляють і продавці на базарі, і народні депутати. У цьому вся суть: він не вигадував цю мову, він її почув і зафіксував. Його суржик і мат – не забаганка, а дзеркало, у якому суспільство впізнає себе, часто не надто радіючи побаченому.
Про що ці п’єси? Кола тем можна окреслити так:
- радянські реалії й абсурд “совка”, його міфи та ідеологічні штампи.
- життя богеми, митців, інтелігенції з її претензіями й слабкостями.
- міжнаціональні напруги й стереотипи, показані через гротеск.
- загальна абсурдність буття, безглуздя повсякдення.
- пародії на класику – від Шекспіра до радянських героїчних міфів.
Однією з найвідоміших його речей стала пародія на “Гамлета”, де високу трагедію перенесено в геть інший, приземлений контекст. А ще – переосмислення радянського міфу про піонера-героя Павліка Морозова, де від офіційної легенди не лишається каменя на камені. Подерв’янський бере священні для системи символи й показує їхню порожнечу.
Чому це не просто лайка: секрет його впливу
Багато хто, почувши про мат і суржик, відмахується: ну що це за література. Але такий погляд поверховий, і ось чому.
По-перше, за грубою формою в Подерв’янського завжди ховається гостра думка. Він висміює не заради висміювання, а щоб оголити фальш – ідеологічну, суспільну, людську. Його сміх має мішень, і ця мішень зазвичай влучна.
По-друге, він майстер мовної гри. Його фрази миттєво розліталися на цитати й міцно вкоренилися в мовленні кількох поколінь. Люди повторюють його рядки, часто навіть не пам’ятаючи джерела, – а це найвища ознака того, що текст став частиною культури. Так само колись “пішли в народ” співомовки чи приказки.
По-третє, є контекст. Тексти народжувалися в задушливій радянській атмосфері, де все було зарегламентоване й пристойне до нудоти. На цьому тлі вільне, зухвале, нецензурне слово було ковтком повітря, актом внутрішньої свободи. Сміятися з того, чого боялися, – це вже спротив.
Від касет до книжок і сцени
З часом підпільна слава переросла в офіційне визнання. Тексти, які колись існували лише на касетах, почали виходити друком.
Книжки Подерв’янського з’являються з початку 2000-х. Виходили окремі видання, зокрема “Герой нашого часу”, серія книжок від видавництва “Фоліо”, збірка “Африка, сни” (2015), а 2017 року – роман “Таинственный Амбал”. А ще раніше, 2006 року, побачив світ чотиритомник його творів – солідне зібрання того, що починалося як кухонні читання.
| Видання | Рік | Формат |
|---|---|---|
| Чотиритомник творів | 2006 | зібрання п’єс |
| Серія книжок від “Фоліо” | 2005-2010 | окремі п’єси з ілюстраціями |
| “Африка, сни” | 2015 | збірка |
| “Таинственный Амбал” | 2017 | роман |
Його твори дійшли й до театру: за мотивами п’єс ставили вистави, а сам автор нерідко виконує свої тексти зі сцени. Він читає їх просто з книжки, і це створює враження живої імпровізації, хоч насправді за нею – вивірений текст. Такі виступи збирають повні зали: люди приходять почути автора наживо.
Окремо варто сказати про сімейну тяглість мистецтва. Ілюстрації до низки його книжок робила Анастасія Подерв’янська – тобто творча династія, яка почалася з діда-художника, триває й досі.
Лесь Подерв’янський під час війни
Постать Подерв’янського лишається помітною й у наш час. Під час російської агресії він, за свідченнями, не стоїть осторонь – використовує свій талант, гострий розум і впізнаваний голос, щоб підтримувати українців. Його тексти, відеозвернення та коментарі стають для багатьох джерелом і моральної підтримки, і того рятівного сміху, який допомагає триматися в найтемніші часи.
У цьому є своя логіка. Людина, яка все життя висміювала фальш, тоталітарну пиху й імперські міфи, у час війни опиняється саме там, де й мала бути, – на боці тих, хто цій пихі протистоїть. Його давня зброя – слово, здатне вбити пафос сміхом – виявилася потрібною й сьогодні.
Часті питання
Хто такий Лесь Подерв’янський?
Український художник, письменник і драматург. Народився 3 листопада 1952 року в Києві. Справжнє ім’я – Олександр Подерв’янський. Відомий як представник Нової хвилі в малярстві й автор понад 50 сатиричних п’єс.
Чому його п’єси такі скандальні?
Вони написані суржиком і містять ненормативну лексику. Але за грубою формою ховається гостра сатира на радянські міфи, суспільні вади й людську фальш.
Як він став відомим?
Наприкінці 1980-х аудіозаписи його читань почали підпільно поширюватися на касетах. Так, ще до інтернету, його тексти розійшлися по всій країні й зробили автора культовою фігурою.
Чи правда, що він серйозний художник?
Так. Він член Спілки художників України з 1980 року, представник Нової хвилі, його картини зберігаються в Національному художньому музеї та приватних колекціях за кордоном.
Які його найвідоміші твори?
Серед культових – пародія на “Гамлета” та переосмислення міфу про Павліка Морозова. Загалом він написав понад п’ятдесят п’єс на різні теми.
Де можна прочитати його книжки?
Його твори виходили друком із 2000-х років, зокрема чотиритомник 2006 року та низка видань від різних видавництв. Багато текстів доступні й в аудіоформаті.
Чим він займається зараз?
Продовжує творчу діяльність. Під час війни підтримує українців своїми текстами, зверненнями та виступами, лишаючись помітною культурною постаттю.
Що робить його явищем?
Знаєте, що найдужче вражає в цій історії? Не епатаж і не цитати, які знає півкраїни. Вражає парадокс у самій основі цієї постаті.
Людина з академічною художньою освітою, учениця найкращих майстрів, поважний член мистецького цеху – і водночас автор найзухваліших, найгрубіших текстів своєї доби. Ці дві половини не сперечаються, а доповнюють одна одну. Саме тому, що Подерв’янський досконало знає культуру, він може так точно й безжально висміювати її фальшиві, порожні прояви. Хаос у його текстах – це керований хаос майстра, а не безлад дилетанта.
Його творчість – своєрідне дзеркало, у яке неприємно, але корисно дивитися. Він показує суспільству його ж мову, його ж абсурд, його ж хибних ідолів, і робить це так дотепно, що не засміятися неможливо. А сміх, як відомо, вбиває страх і руйнує фальшиві авторитети краще за будь-які серйозні промови.
І поки хтось цитує його фрази, переказує сюжети чи приходить на його виступи, ця дивна алхімія триває далі. Серйозний художник, який обрав сміх головною зброєю, досі влучає в ціль. Чесно кажучи, у культурі, де так багато пафосу, така людина – на вагу золота.
